Сонети. Віталій Колодій

тих доріг, де видно кожен слід…

      Облишмо це!.. Святкуючи прихід,

      Побідно осінь піднімає щит,

      Та молодість – о ні! – не відступила.

12

      Та молодість – о ні! – не відступила,

      Хоча б і як студили нас вітри.

      Літа немов і сліду не лишили,

      Але ж поглянь, яка глибінь вгорі!

      Яка прозорість мудрої пори!..

      І задуми, й бажання прояснілі

      (Шукай себе, знайди себе, твори!),

      Так само юно світять очі милі.

      Хай сіє осінь сутінки навстріч,

      З долоні хмар стечуть зимові хвилі.

      Але хіба колись настане ніч,

      Якщо для неї серця не відкрили?..

      Звучить дороги непоборний клич:

      І досвід є, і мрії не згоріли.

13

      І досвід є, і мрії не згоріли —

      Єднання дня і віку золоте!

      Ще слово нам черешнею цвіте,

      А в реченні вже світить плід дозрілий.

      Все має круг свій в нашім світі білім.

      Сягнуть його – бажання непросте.

      Ось пагінець ще при землі росте,

      А вже в могуть свого розкрилля цілить.

      Йому довкіл ялини креслять простір.

      Зламало їм колись верхи стрімкі,

      А гляньте: гінко підвелися досі.