– Будьмо, – неголосно промовила Беверлі, не як тост, а як вказівку, і Фікс, усе ще ображений, перехилив паперянку.
Отець Джо Майк сидів на землі, обпершись спиною об стіну Кітінґового будинку та знайшовши собі невеличку ділянку в затінку. Паперянку з коктейлем із апельсинового соку та джину він поставив собі на коліно, обтягнуте форменими чорними штаньми. Штаньми священика. Паперянка була вже третьою чи четвертою, він не пам’ятав точно, та й не дуже цим переймався, адже напою у них було всього по кілька крапель. Він намагався подумки підготувати свою проповідь для недільної служби. Йому хотілося розповісти пастві – тим небагатьом парафіянам, кого не було на святкуванні у Кітінґів, – про те, як саме тут, сьогодні, повторилося Христове диво з хлібами та рибою, але йому не вдавалося вилучити з розповіді випивку. Священик не вірив, що він сам був очевидцем дива, ніхто б про це навіть не подумав, але перед ним було бездоганне пояснення того, як таке диво могло статися в часи Христа. Це правда, що пляшка джину, яку приніс із собою Альберт Казенс, була велика, але нею аж ніяк не можна наповнити всі ті паперянки з коктейлем, та ще й не раз, щоб пригостити понад сотню гостей, що тепер танцювали у кількох метрах від Джо Майка. І навіть якщо недавно обірвані гілки апельсинових дерев на задньому подвір’ї доти ламалися від фруктів, їх би все одно не вистачило, щоб наситити усю юрбу запрошених. Традиційно вважають, що не можна змішувати апельсиновий сік із джином, а тут – хто ж бо думав, що на вечірці з нагоди хрестин будуть подавати міцні напої? Якби Кітінґи просто поставили пляшку у бар, то ніхто би про неї більше й не згадав. Але Фікс Кітінґ дав пляшку дружині, яка надто нервувалася, щоб організувати гарну вечірку, а тому потребувала невеличкого ковтка коктейлю для розрядки; а оскільки вона потребувала ковтка коктейлю, то з волі Господа усі присутні приєдналися до неї. З багатьох поглядів – то було диво Беверлі Кітінґ. Альберт Казенс – той, що приніс джин, – також був до нього причетний, бо він запропонував приготувати коктейль. Альберт Казенс сидів поруч із отцем Джо Майком кілька хвилин тому та розповідав йому про те, що він родом із Вірджинії, мешкає в Лос-Анджелесі вже протягом трьох років, але ніяк не може звикнути до безлічі цитрусових на деревах. Берт (він попросив священика, щоб той так називав його) виріс на заморожених концентратах, які змішувалися з водою у глеках і, як він тепер уже зрозумів, не мали нічого спільного зі справжнім апельсиновим соком. Тепер його діти, не замислюючись, п’ють щойно вичавлений апельсиновий