– А скажіть-но, пане бакаляре, – спитав Санчо, – чи списана в тій історії придибашка з янгуасцями, коли ото нашому доброму Росинантові забаглося грушки в морі печерувати.
– Той чорнокнижник нічого не потаїв і не проминув, – відповів Самсон, – вислебізував геть усе, і про те навіть розказав, як бравий Санчо на ковдрі млинка крутив.
– Не на ковдрі, а в повітрі, – поправив Санчо, – та таки крутив, крутила б його лиха година!
– Чоловік усе грається з долею навпереваги, – сказав Дон Кіхот, – і про те, я гадаю, повинна говорити всяка мирська, а надто рицарська історія: не про самі ж перемоги писати.
– Воно-то так, – промовив бакалавр, – але дехто з читальників каже, що краще було б авторам сієї історії не все поминати, а дещо й поминути, наприклад, ті духопелики, що без кінця-краю сипались на пана Дон Кіхота в різних пригодах.
– А то ж таки сторія правдива, – зауважив Санчо.
– Проте заради справедливості могли б вони дещо й мовчанням збути, – заперечив Дон Кіхот, – бо нема чого описувати події, які не відміняють і не фальшують історичної правди, але можуть кинути тінь якусь на героя. Без сорома казка, Еней був не такий богочестивий, яким його змалював Верґілій, а Одіссей не такий хитромудрий, яким його виставив Гомер.
– Згоден, – сказав Самсон, – але одна річ поетові писати, а друга – історикові. Поет може оповідувати чи оспівувати щось не так, як воно було, а як мало бути, а історик повинен писати не так, як мало бути, a так, як було, по всій щирій правді, нічого не додаючи та й не віднімаючи.
– Коли вже той пан мавр так щирує та правдує, – сказав Санчо, – то певно, що при панових духопеликах і за мої згадує, бо як панові, було, мірку з плечей здіймають, то й мене всього вздовж і впоперек міряють. Та воно й не диво, бо мій пан сам каже, що як голова болить, то й усім суставам тра боліти.
– Ох же ти, Санчо, й хитрун, – зауважив Дон Кіхот, – де тобі треба, там пам’ять у тебе добра!
– Радніший би я забути, як мене бито, – одказав Санчо, – так басамани ж не дають, що й досі знати на боках та на спині.
– Мовчи-бо, Санчо, не перебивай пана бакалавра, – зупинив його Дон Кіхот. – А ви, добродію, кажіть далі, прошу вас, що там іще про мене говорять у вищезгаданій історії.
– Та й про мене ж, – докинув Санчо, – бо кажуть, що і я в ній неабияка ділова особа.
– Не ділова, брате Санчо, а дійова, – поправив Самсон.
– О, ще один колехтор вирискався, слова править! – вигукнув Санчо. – Як до всього будемо чіплятись, то й довіку не перебалакаєм.
– Бодай я довіку щастя не мав, – сказав бакалавр, – коли ти, Санчо, в тій історії не друга персона. Є такі читальники, що їм твої речі любіше слухати, аніж головного героя, не то що. Правда, дехто вважає, що ти надто вже великий легковір, коли взяв за щиру правду оте губернаторство