Кроки, що наближалися, належали чотирьом постояльцям готелю, яких міс Марпл уже знала в обличчя. То були дві подружні пари, і хоч міс Марпл ще не була знайома з їхніми прізвищами, проте знала, що до високого чоловіка з кучмою густого посивілого волосся зверталися як до «Ґреґа», а його дружина, жінка із золотавим волоссям, була відома як Лакі, а двох інших, які складали другу подружню пару, худого темноволосого чоловіка та вродливу жінку з обвітреним і засмаглим обличчям, називали Едвардом та Евелін. Вони були ботаніками, наскільки вона зрозуміла, й цікавилися також птахами.
– Можна сказати, не пощастило, – відповів Ґреґ. – Принаймні ми не знайшли те, чого шукали.
– Я не знаю, чи знайомі ви з міс Марпл? Полковник і місіс Гілінґдон та Ґреґ і Лакі Дайсони.
Вони приязно привіталися з нею, і Лакі голосно сказала, що помре, якщо їй негайно або трохи згодом не дадуть чогось випити.
Ґреґ помахом руки покликав Тіма Кендела, який сидів неподалік із дружиною, переглядаючи якісь бухгалтерські книги.
– Привіт, Тіме. Принесіть нам чогось випити. – Він обернувся до інших і запитав: – Пунш?
Усі ствердно кивнули головами.
– Для вас те саме, міс Марпл?
Міс Марпл подякувала, проте сказала, що ліпше вип’є свіжого лимонаду.
– Отже, свіжий лимонад і п’ять пуншів, – сказав Тім Кендел.
– Приєднуйтеся до нас, Тіме.
– Я б залюбки. Але мені треба заповнити рахунки. Не можу скинути всю роботу на Молі. Сьогодні виступає шумовий оркестр, до речі.
– Чудово! – вигукнула Лакі. – Прокляття! – спохмурніла вона. – Я вся в колючках. Ой! Едвард навмисне затягнув мене в колючий чагарник!
– То були гарні рожеві квіти, – сказав Гілінґдон.
– І гарні довгі шпичаки. Ти справжній садист, Едварде!
– Не те що я, – сказав Ґреґ, усміхаючись. – Саме втілення людської доброти.
Евелін Гілінґдон сіла поруч із міс Марпл і стала весело базікати, звертаючись до неї.
Міс Марпл поклала своє плетіння на коліна. Повільно й долаючи певні труднощі через ревматизм у шиї, вона обернула голову через своє праве плече й подивилася назад. На певній відстані там стояло велике бунгало, у якому жив багатий містер Рейфаєл. Але там не видно було ознак життя.
Вона цілком доречно відповідала на зауваження Евелін (справді, якими добрими були до неї люди!), а її погляд замислено ковзав по обличчях двох чоловіків.
Едвард Гілінґдон здавався добрим чоловіком. Спокійний, але дуже чарівний… А Ґреґ був великим, збудженим, переповненим галасливою радістю. Він і Лакі нагадували їй канадців або американців.
Вона подивилася на майора Полґрейва, який явно перегравав у своєму намаганні здаватися добродушним.
Розділ другий
Міс Марпл порівнює
І
Того вечора в «Золотій Пальмі» було дуже весело.
Сидячи за своїм столом у кутку, міс Марпл із цікавістю озиралася навкруг себе. Їдальня була великою кімнатою, відкритою з трьох боків до теплого