дій при наявності людини, яка проявляє до нього щиру прихильність. А оскільки такі аномальні дії залежали від присутності такої людини у відповідний час, то, по суті, вся ця справа була випадковістю. Наші агенти впевнені, що Мулового психолога вбила жінка – жінка, якій Мул довіряв, і з цієї причини не контролював її розум – просто тому, що він їй подобався. Оскільки ця подія (ті, хто нею зацікавився, можуть почитати математичний виклад у Центральній бібліотеці) стала для нас попередженням, ми затримували Мула нетрадиційними методами, щодня ризикуючи всією схемою історичного плану Селдона. Це все.

      Перший Спікер зробив недовгу паузу, щоб присутні особи могли перетравити значення сказаного. А відтак виснував:

      – Отже, ситуація вкрай нестабільна. Схема Селдона перебуває практично на грані краху – і я змушений підкреслити, що ми дуже схибили в усій цій справі, через свою жахливу недалекоглядність ми зіткнулися з тим, що План зараз може зазнати незворотного краху. Час працює не на нас. Гадаю, що існує єдиний вихід, та й навіть він ризикований.

      Ми повинні дозволити Мулові знайти нас – у певному сенсі. Оратор ще раз помовчав, прислухаючись до реакції присутніх, а відтак наголосив:

      – Повторюю – у певному сенсі!

      2. Двоє чоловіків без Мула

      Корабель був майже готовий до вильоту. Все було ясно, крім місця призначення. Мул запропонував повернутися на Трентор – колишню неперевершену всегалактичну столицю найбільшої в історії людства Імперії, а тепер просто мертву планету.

      Прітчер цього не схвалював. Це був старий, сходжений уздовж і впоперек шлях.

      Він знайшов Бейла Ченніса у штурманській рубці корабля. Кучеряве волосся молодика скуйовдилося, а один кучерик упав йому просто на лоб (так ніби його навмисне туди помістили). Бейл Ченніс чарівно усміхався, демонструючи рівні зуби. Глянувши на нього, мужній офіцер відчув якесь невиразне роздратування.

      Хвилювання Ченніса було очевидним.

      – Прітчере, це ніяк не може бути збігом. Генерал холодно сказав:

      – Я не розумію предмета нашої розмови.

      – О… Ну тоді, старий, підтягуй сюди крісло і сідай. Я вивчив твої записи. І вважаю, що вони чудові.

      – Як… приємно чути!

      – Але мені цікаво, чи дійшов ти тих самих висновків, що і я. Ти коли-небудь пробував проаналізувати цю проблему методом дедукції? Я маю на увазі, це дуже добре – навмання прочісувати зірки, і все, що ти робив у цих п’яти експедиціях, – це такі собі стрибки зорями.[2] Це очевидно. Ти колись підраховував, скільки часу знадобиться, щоб із такою швидкістю відвідати кожну планету?

      – Так. Кілька разів. – Прітчер не відчував жодного бажання йти на компроміс із цим молодиком, але розум цієї людини був важливим, бо його могли вкрасти – неконтрольований, а отже, й непередбачуваний.

      – Ну тоді припустімо, що ми готові все це проаналізувати і просто спробувати вирішити, що ми шукаємо.

      – Другу