Але він не відчув жодного болю.
Чи повториться це на зустрічі з губернатором? Чи зіллється все, що було раніше – уся його служба Мулові, усі його життєві устої, – із цим каламутним сном з іншого життя, що міститься в слові «демократія»? Мул – це теж сон, і лише для Тазенди його вірність… Він різко відвернувся.
Його знову знудило.
А потім він почув у вусі голос Ченніса:
– Гадаю, це він, генерале.
Прітчер знову повернувся. Один зі старійшин мовчки відчинив двері і став на порозі з виглядом, сповненим гідності та спокійної поваги.
Він сказав:
– Його світлість губернатор Россема від імені володарів Тазенди з радістю дарує свій дозвіл на аудієнцію і пропонує вам з’явитися перед ним.
– Звичайно. – Ченніс рвучко підтягнув ремінь і поправив на голові россемітський капюшон.
Прітчер зціпив зуби. Починався справжній ризик.
Губернатор Россема не справив особливого враження своїм зовнішнім виглядом. Він був із непокритою головою, і ріденьке світло-коричневе волосся, що вже почало сивіти, додавало йому м’якості. Його кощаві надбрівні дуги похмуро нависали над очима, і ті, оточені мереживом тонких зморшок, здавалися проникливими. Його нещодавно поголене підборіддя було маленьким та м’яким, через що будь-який псевдовчений-фізіогноміст назвав би власника такого підборіддя «м’якотілим».
Прітчер уникав очей і спостерігав за підборіддям. Він не знав, чи це дасть якийсь результат – якщо взагалі щось може дати результат.
Голос губернатора був пронизливим і байдужим:
– Ласкаво просимо до Тазенди. Мир вам! Ви вже поїли?
Два Спікери проходили повз, і один зупинив іншого.
– Я маю звістку від Першого Спікера.
В очах іншого замерехтіло передчуття чогось недоброго.
– Точка перетину?
– Так! Можливо, ми доживемо, щоб побачити світанок!
5. Один чоловік і Мул
Ніщо в діях Ченніса не вказувало на те, що він усвідомив непомітну зміну у своєму ставленні до Прітчера та в їхніх стосунках. Він відкинувся на спинку жорсткої дерев’яної лави, витягнувши перед собою ноги.
– Яке в тебе склалося враження про губернатора? Прітчер знизав плечима.
– Ніякого. Як на мене, він точно не схожий на якогось психічного генія. Напрочуд жалюгідний екземпляр Другої Фундації, якщо припустити, що він до неї належить.
– Ну, я так не вважаю. Мені важко сказати, який тут можна зробити висновок. Припустімо, ти належиш до Другої Фундації, – Ченніс замислився, – що б ти зробив? Припустімо, ти розумієш, для чого ми тут. Як би ти впорався з нами?
– Здійснивши