Найулюбленішою казкою Тимоша ще за його малолітства була казка «Телесик», що її часто йому розказувала матінка і яку він напам’ять вивчив.
На все життя Тиміш запам’ятав тихий, лагідний і ласкавий неньчин голос.
І сам бувало дітям – як дорослим став, – розказував:
От виріс Телесик і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього. Якось він і каже:
– Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселочко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку – він і поїхав. Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу… А мати йому їсти носить. Та й каже:
– Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.
Тут мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:
– Телесику, Телесику,
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув:
– Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати мені принесла…
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:
– Телесику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує, що не матінки голос, і каже:
– Пливи, пливи, човнику, далі!..
А коли ненька його гукала, то, впізнавши її голос, Телесик до берега приплив, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.
От змія бачить, що нічого не вдіє, надто в неї товстий голос, то пішла до коваля:
– Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!
Коваль і скував. Змія пішла до берега і стала Телесика кликати, а він подумав, що то мати його гукає. Приплив до берега, змія його ухопила з човна та й принесла до своєї хатки.
– Зміючко Олено, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу та будемо гуляти.
Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:
– Сідай, Телесику, на лопатку!
– Але ж я не знаю, як сідати, – і руку на лопату поклав.
– Так? – питає?
– Та ні ж бо, ні! Сідай зовсім!
Він поклав голову:
– Отак, може?
– Ні-бо, сідай увесь!
– А як же? Хіба так? – та й поклав ногу.
– Та ні-бо, сідай увесь!
– Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю, як.
Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, заліз на превисоченного явора біля двору та й сидить.
От змія прилітає з гостями.
– Зміючко Олено, відчини!
Не чуть.
– Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
– От вража Оленка – вже десь повіялась!
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія