Козаче-соболю,
Візьми мене із собою
На Вкраїну далеку!
Далі милий запитував свою дівчину, яку, від’їжджаючи, покидав:
«Дівчинонько мила,
Що ж будеш робити
На Вкраїні далекій?»
«Буду хустки прати,
Зеленого жита жати
На Вкраїні далекій!»
А на запитання милого, що ж ти, мовляв, будеш їсти на Вкраїні далекій, відповідала:
«Сухарі з водою,
Аби, серце, з тобою
На Вкраїні далекій».
«Дівчинонько мила,
Де ж будеш ти спати
На Вкраїні далекій?».
«В степу під вербою,
Аби, серце, із тобою…»
Він підхоплював її, садовив до себе на коня, цілував, лоскочучи її своїми довгими козацькими вусами, й опустивши на землю, мчав у свій похід попереду війська, а військо хором співало:
«Дівчинонько мила,
Де будеш ти спати
На Вкраїні далекій?»
«В степу під вербою,
Аби, серце, із тобою
На Вкраїні далекій!..»
І була різниця лише в одному слові.
У Цезаря – «Прийшов, побачив, переміг…», у нього – «Прийшов, виступив, переміг». Але різниця та в одному слові незначна. Бо він, як і Цезар, переміг, стрімко й навально ринувшись у бій. І Чаплинський – ворог його, здирник і грабіжник, викрадач його щастя, – забіг безвісти (в Польщу чи й ще далі), забіг, навіть кинувши Олену. Очевидно, діяв за принципом: при втечі своя шкура ближче.
Ні, ні, він, Богдан Хмельницький, не підібрав покинутої зваби, він лише повернув собі те, що за правом першості належало йому. І те повернення, перемогу свою, треба було узаконити: Олена Прекрасна повинна стати його законною дружиною, і лише тоді він відчує всю повноту хмільної перемоги.
Частина третя
Такі солодкі ці кислючі цитрини
«Шлюб є Таїнство, в якому за добровільною (перед священиком і Церквою) згодою нареченого і нареченої жити спільно, благословляється їхній шлюбний зв’язок в образі духовного союзу Христа з Церквою, випрошується і подається благодать Божа для взаємної допомоги й однодушності і для благословенного народження та християнського виховання дітей.
Ісус Христос освятив шлюб Своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській. Він також говорив: «Бог створив за образом Своїм людину, чоловіком і жінкою створив їх. І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого і матір і приліпиться до жінки своєї, і будуть двоє одним тілом. Тож вони вже не двоє, а одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає. Тому чоловік зобов’язаний самовіддано любити дружину, а дружина зобов’язана добровільно, тобто з любов’ю, коритися чоловікові. Тому подружжя (чоловік і жінка) зобов’язані на все життя берегти взаємну любов і повагу, взаємну відданість і вірність».
Ну, а коли що не так із коханням вийде, коли «серед ночі / Не дають заснути / Серцю карі