– Порушника затримали?
– На наступному перехресті. Синок якогось багатого татуся. Вже зранку віскі наковтався, вирішив швидкісні перегони влаштувати. Його забрали в міліцію, тільки Джонові від цього не легше. Нога в гіпсі, Люда сидить біля нього, бо бабуся мало того, що стара, так ще й сама прихворіла. Осінь, погода, вік – все вкупі.
– З гіпсом Джона на літак пустять, – заспокоїв дружину Білан-старший.
– Ти, мабуть, зачитався своєю газетою. І не все до кінця розумієш, – зітхнула мама. – Я не бачила сестру з минулої осені. Вона може вести машину, але ти ж знаєш, як Люда боїться наших доріг. Джон ще міг, як він сам каже, прийняти виклик на двобій. Таким чином, вона з Джоном мусить сидіти в Одесі, доглядаючи і його, і хвору бабусю.
– Добре, – зрозумів її з півслова тато. – До мене дійшло, не хвилюйся. Домовлюся з ким треба, візьму три дні за власний рахунок, поїду до Одеси і заберу звідти Джона з Людою. Завезу сюди на машині, хай гостюють у нас скільки там треба, зі своїми переламами та гіпсами.
– І знову не так! – мама навіть тупнула ногою. – Люда не може кинути Джонову бабусю. Отже, ти зможеш їх забрати лише в тому випадку, якщо просто з Одеси повезеш у аеропорт! І я не побачуся з сестричкою, не наговорюся з нею! Я теж відпрошуся, де треба! Теж візьму відпустку за свій рахунок! І ми поїдемо до Одеси разом!
– Стоп-стоп! – тато виставив перед собою обидві руки. – Що значить разом? А Максим? Це не літо, вже навчальний рік, і лишити його самого вдома навіть на ці кілька днів я не ризикну.
Максим напружився: несподівано його персона стала каменем спотикання у маминих планах.
– Хто тобі сказав, що він лишиться вдома сам? – здивовано запитала мама. – Я напишу записку в школу, класному керівнику, і все владнаю. До того ж сьогодні понеділок, правильно? Поїдемо ми в середу ввечері. Максим прогуляє, таким чином, лише два дні – четвер і п’ятницю. Бо назад ми поїдемо всі разом у неділю рано. Ось тобі чотири дні, два з яких – вихідні. Я правильно все порахувала?
– Абсолютно правильно, – зітхнув Білан-старший, повернувся до Максима. – Бач, синку, як воно в житті буває? Американець ламає ногу, а троє українців через це міняють свої найближчі плани.
– Може, я б справді вдома лишився? – заїкнувся Максим.
– І думати забудь! – категорично промовила мама. – Ти в нас хлопчик розумний. Два дні без школи нічого серйозного не змінять. Хоч ти вже і дорослий, як вважає дехто, – вона красномовно глянула на тата, – залишати тебе самого тим більше не можна. Раз дорослий, то й викинеш якісь надто дорослі штучки! Все, це не обговорюється! Зараз вечеряти будемо…
Ось так Максим Білан зробив ще одне сумне відкриття. Його не просто починають потроху зраджувати друзі, йому, не зважаючи ні на що, зовсім не довіряють батьки.
Невже тепер у житті завжди так буде?
3. Випадок