Ти знаєш, що ти – людина? (збірник). Василь Симоненко

поета згадують, що, коли критика розхвалювала «Тишу і грім», він сам тільки бурчав. У «Щоденнику» тієї ж пори Симоненко занотував: «Я розумію, що поет з мене такий собі. Але бувають і гірші. Такі, як я, теж необхідні для літератури». Можливо, він тоді уже знав, що така поетика – давно минулий час, але часу її змінити доля йому не лишила. Однак з точки зору читачів, які зростали на міцній народницькій традиції, вірші Симоненка зрозумілі, вони легко читаються і легко запам’ятовуються, а романтичний максималізм автора імпонує багатьом. Що ж до версифікаційних тонкощів, то зазвичай, ними цікавляться здебільшого фахівці-літературознавці, а пересічний читач на це не зважає.

      У другій збірці Симоненка «Земне тяжіння» вміщено дві поеми – «Червоні конвалії» та «Кирпатий барометр». Про роботу над новим для себе жанром поет написав у листі до Анатолія Перепаді: «Справа в тому, що зараз я переводжу свій поетичний тепловоз на рейки сюжетності. І відверто зізнаюся, що ще не вмію рухати події лаконічно. Може, й не зумію – адже одного хотіння тут замало». Всього у Симоненка шість поем: «Тиша і грім», «Симфонія прощання», «Прокляття», «Червоні конвалії», «Кирпатий барометр», «Хуліганська Іліада, або Посоромлення Гомера».

      Дійсно, структурний задум поем цікавий. Окремі завершені частини, що мають назви, можуть існувати як самостійні вірші, а об’єднані загальним заголовком, тематикою, проблематикою, пафосом, часово-просторовими межами вони композиційно стають окремими сюжетними елементами єдиного цілого. Василь Симоненко вибудовує художній матеріал поем у нерозривну єдність змісту і форми, добираючи для кожного фрагмента інший метричний розмір, що якнайкраще відповідає внутрішній динаміці поетичного тексту.

      Що ж нового з’явилось у версифікаційній техніці поета – спробуємо показати на матеріалі «Кирпатого барометра». Так, перший розділ поеми «Замість вечірньої молитви», в якому передано батьківську тривогу за маленького сина, написаний в основному п’ятистопним хореєм, з незначними вкрапленнями анапеста та інших розмірів:

      Ти лежиш іще впоперек ліжка —

      Ну до чого мале і чудне!

      А до тебе незримі віжки

      Прив’язали цупко мене.

      Кажуть, носа ти вкрав у баби,

      Губи й ноги забрав мої,

      Взяв у матері синю звабу

      І в очах своїх затаїв.

      Наступний розділ «Погрози ночі», що має три невеличких підрозділи «Танець пітекантропів», «Хор генералів», «Монолог маленького привида», показує нам батька, який заснув над дитиною. Йому ввижаються моторошні картини світу, в якому панують дикуни, все вирішують війни і вбивства, який забув про милосердя.

      Яскравим прикладом творчого пошуку на формальному рівні є вірш «Танець пітекантропів». Його ритмічний малюнок утворюють в основному короткі розміри, часта зміна яких в поєднанні з вільним римуванням надає творові глибоко емоційного, «пульсуючого» звучання:

      Ми