Катерина витерла піт, що рясними краплями виступив на чолі та носі, й кинула погляд у дзеркало біля дверей. На неї дивилась худа, як тріска, жінка з розпашілим вилицюватим обличчям і масним волоссям, забраним під хустку – щоб у страви не сипалося. Жовтий кухонний фартух був поцяткований різномастими плямами, наче ластовинням. Жінка перевела погляд на свої руки і зойкнула – під короткими обламаними нігтями застрягли червоні шматочки буряків та іншого куховарського бруду. Катря вхопила ніж і взялася виколупувати бруд з-під нігтів, коли з кімнати залунав невдоволений голос чоловіка:
– Жінко, то ти принесеш ту вечерю, чи мені піти якоїсь іншої шукати?
– Несу-несу! – Катерина кинула марну справу та почала набирати в тарілку макаронів та м’яса. В Остапа Свиридовича була важка рука і така ж вдача – він любив, щоб усе було вчасно. Не встиг зять вчасно прийти до вечері – сидить голодний, бо без нього почнуть, та ще й за стіл не пустять (хіба Катря згодом потай погодує). Не попрасувала дружина сорочку – отримала ляпас, щоб добре утовкмачила собі, що чоловік її не якийсь там столяр-муляр – мусить на роботу у всьому чистому та випрасуваному щодня приходити.
– Ось! – поставила на стіл тарілку.
– Котра зараз? – спитав, наколюючи виделкою стікаючий соком шматок м’яса.
– Чверть на шосту.
– Чверть на шосту – то добре. О сьомій футбол! Будемо дивитись!
– Тату, в мене серіал! – істерично скрикнула Танечка. – Від вашого футболу в мене голова болить!
– Нічого! Підеш до іншої кімнати!
– Та вас і там чути! Тату, мені не можна нервуватися, лікар казав!..
– То не нервуйся, хто тобі заважає! – статечно порадив батько. Він уже давно не переймався забаганками вічно недужої і плаксивої доньки.
– Бабцю, давай побавимось! – Артемко вчепився у Катрину спідницю. Блакитні очі єдиного онука дивилися на неї янгольськи-благально.
– У що? – змилостивилася Катерина.
– У лікаря, хірурга! Ти ляжеш на підлогу, у тебе буде зараження крові! А я буду тобі ампутувати ногу! – з азартом узявся пояснювати малий. – А потім руку! І другу!
Катря отетеріла. І в кого тільки вдався їхній Артемко?
– Котра година? – знову зарепетувала Софія Онуфріївна.
– Чверть на