Ґої поглянув – дійсно, між соснами з берега до них поспішали двадцять-тридцять людей верхових і піших, з рукавами, що розвівалися на зимовому вітрі, ведучи в поводі двох коней під сідлами. Зупинившись на належній відстані, верхові поквапливо зійшли з коней, піші шанобливо схилилися біля узбіччя, і всі стали з побожністю очікувати наближення Тосіхіто.
– Я бачу, лисиця виконала ваше доручення.
– У цієї тварини вдача перевертня, виконати таке доручення для неї раз плюнути.
Так, розмовляючи, Тосіхіто і ґої під’їхали до челяді, що очікувала.
– Стременні! – промовив Тосіхіто.
Шанобливо схилені люди поквапливо підхопилися й узяли коней за вуздечки. Всі раптом одразу звеселилися.
Тосіхіто і ґої зійшли на землю. Ледве вони всілися на хутряну підстилку, як перед обличчям Тосіхіто став сивий слуга в коричневому суйкані та сказав:
– Дивна річ приключилася вчора ввечері.
– Що там таке? – ліниво запитав Тосіхіто, передаючи ґої піднесені слугами коробки вариґо із закусками та бамбукові фляги.
– Дозвольте доповісти. Вчора ввечері в час Пса[48] пані несподівано знепритомніла. В нестямі вона сказала: «Я – лисиця із Сакамото. Наблизьтеся й добре слухайте, я передаю вам те, що сказав сьогодні пан». Коли всі зібралися, пані зволила сказати такі слова: «Пан раптом намірився запросити до себе гостя. Завтра до часу Змії вишліть йому назустріч до Такасіми людей, а з ними приженіть двох коней під сідлами».
– Це дійсно дивна річ, – погодився ґої, щоб зробити приємність панові та слузі, а сам переводив зіркий погляд з одного на другого.
– Це ще не все, що зволила сказати пані. Після того вона застрашливо затряслася, закричала: «Не запізніться, інакше пан вижене мене з родового дому!» – а потім невтішно заплакала.
– Що ж було далі?
– Далі вона поринула в сон. Коли ми виїжджали, вона ще не зволила прокинутись.
– Он як! – урочисто промовив Тосіхіто, обернувшись до ґої, коли слуга замовк. – Навіть звірі служать Тосіхіто!
– Залишається тільки подивуватись, – озвався ґої, схиливши голову й чухаючи свого червоного носа. Потім, зобразивши на своєму обличчі надзвичайне здивування, він застиг із роззявленим ротом. У вусах його застрягла крапля саке.
Минув день, і настала ніч. Ґої лежав без сну в одному з приміщень маєтку Тосіхіто, втупившись незрячим поглядом у вогник світильника. В душі його одне за одним пропливали враження вечора напередодні – Мацуяма, Оґава, Карено, що їх вони проїздили на шляху сюди, базікаючи та сміючись, запахи трав, листя дерев, каміння, диму вогнищ, на яких палили торішнє бадилля; й відчуття величезного полегшення, коли вони під’їхали, нарешті, до маєтку і крізь вечірній туман він побачив червоне полум’я вугілля в довгих ящиках. Зараз, у постелі, про все це думалось, як про щось далеке й давнє. Ґої з насолодою простягнув ноги під жовтим теплим плащем і подумки замислено