в околицях Пресбурґа і намагався разом із Генріхом здобути місто і фортецю. Аж тут прибув посланець, повідомивши, що польський король Болеслав, що був другом Угорщини, вдерся з Борживоєм у Богемію, переміг Вацека та Мутину, спустошив жупи, і прийшов таємний посланець від Вацека, який сказав, що Мутина порозумівся з ворогом, він, як виявилось, сприяв Борживою, тільки вдавав боротьбу, а сам потай пішов до свого двоюрідного брата Немоя, що є прихильником Борживоя. Сватоплук був змушений відійти від Пресбурґа, і король Генріх теж мусив піти геть. Сватоплук зі своїм військом пішов у Богемію, а польський король повернувся в Польщу. Вацек і Мутина вийшли назустріч князю. Він приязно зустрів їх і був приязний із вршами, які були з ним в Угорщині. Потім поїхав у замок Мутини, що мав назву Вратислав, і переночував там. Коли почався день, він зібрав усіх людей, які були з ним, у великій залі замку: панів, лицарів та всіх інших. Прийшли Мутина з двома молодими синами, врші Домаслав та Уніслав. Князь швидко зайшов до зали, вискочив на лаву коло печі й крикнув звідти, що врші здавна завжди були підступні, зрадливі та лихі, і заявив: «Тож я віддаю їх на поталу, і той, хто вб’є їх, забере їхнє добро і маєтності, все, що зможе захопити й загарбати. Ці, що в залі, будуть першими». Потім зіскочив із лави й вийшов із зали. Мутина сидів на стільці й мовчав. Він одразу отримав два удари і не ворушився. Під час третього удару хотів підвестися, та вже його голова відскочила від тулуба. Вбили Уніслава і Домаслава. Дітей Мутини кудись повели. Невша, один приятель вршів, вискочив із вікна в ліс, але світлий одяг виказав його, його схопили і осліпили. Краса і Вакула скочили на коней і помчали до замку Лібіц, де сидів Божей. Він саме обідав із дружиною і своїм юним сином Боржитою і пустив їх до себе як вершників з угорської війни. Краса забіг і паплюжив усіх, а коли йому показали Боржиту, вбив його і закривавленим мечем проткнув батьку серце. Вршів у замку перебили, з убитих здирали одяг і прикопували їх, усе сплюндрували. Тепер врші, які лишилися живі, почали війну проти свого напасника, і війна ставала дедалі лютіша, бо їм допомагали їхні прихильники, а їхніх ворогів більшало. Проте врші зазнали поразки й загинули. Одних повели на ринкові майдани міст і стратили там, інших убили на горі Петржин або ж на вуличках і в будинках. Старий лех Космас написав, що сини Мутини були добрі хлопчики й такі гарні, наче намальовані на слоновій кості, проте їх убили. Люди хрестились і тікали. Перебили всіх вршів, крім одного, що втік, то був Йоганн, син Тісти. З замку Мутини Сватоплук знову пішов проти Коломана, бо ж той ішов у Богемію, і одного разу, коли він прудко мчав у лісі, одна гілка так ударила йому по оку, що вибрала його. Сватоплука повезли до Праги, де він одужав. Коломан повернувся до Угорщини. Сватоплук, одужавши, їхав узимку зі своїм військом три дня і три ночі, аж поки добувся до Нітри, куди хотів заїхати, але охоронці побачили його і замкнули браму. Тож він спустошив усе навколо й повернувся назад у Моравію. Коли настало літо, він хотів помститися
