Назавтра поки бабуся поралася біля свині, малий відхилив ляду… А щоб та випадково не впала, притримав її зігнутою спиною. Зсередини пахтіло цвіллю й нафталіном. Дістав обережненько Біблію, поклав на стіл і відкрив першу сторінку:
«Авраам родил Исаака; Исаак родил Иакова; Иаков родил Иуду и братьев его; Иуда родил Фареса и Зару от Фамари; Фарес родил Есрома; Есром родил Арама; Арам родил Аминадава; Аминадав родил Наассона; Наассон родил Салмона; Салмон родил Вооза от Рахавы; Вооз родил Овида от Руфи; Овид родил Иессея; Иессей родил Давида царя; Давид царь родил Соломона от бывшей за Уриею; Соломон родил Ровоама; Ровоам родил Авию; Авия родил Асу»…
Якісь чудернацькі імена… Нетутешні… Чужі…Хто всі ці люди?
А ввечері – безкінечні оповіді, як бабуся пережила війну, як виховувала чотирьох дітей. Довге життя… Чоловіка поховала одразу після війни. Дідусь їхав підводою через міст й перекинувся у річку. Приїхав додому й занедужав. І трясця його охопила…. А потім дідові уві сні примарилося, що він упав у колодязь і довго з нього вилазив… І таки видерся! «Тож житиму», – повеселішав чоловіче, а по обіді відійшов…
І бабусина вечірня молитва:
– Я устал, иду к покою,
Боже, очи мне закрой.
И с любовью будь со мною,
Будь, Хранитель верный мой.
Я сегодня, без сомнения,
Уж виновен пред тобой.
Дай мне всех грехов прощенье,
Телу – сон, душе – покой.
Тут бабуся замовкає, а він ще деякий час міркував, чим завинив? Ну гуляв із хлопчатами, тер кабачата для гусаків, нарвав вишні на вареники. У чому ж він винний? Сестра зрозуміло… На танці частенько вечорами збігає, двоюрідний брат Андрійко – на річку, а він – ні… Цілісінький день із бабусею. І за те його люблять. «Слухняний…»– каже бабуся… И пестує стрижену голівку своєю шорсткою долонею.
… Телевизор шипит серым экраном, пачка от сигарет – пустая… Вспомнил про коньяк в шкафчике и дернул с полстакана прямо из горлышка, а потом долил в бутылку чай и поставил назад, чтобы жена сразу не обнаружила подмену. В голове зашумело, колесики завертелись и вытащили на гора давно забытое…
… Черт, проведать бы бабушку, пока не поздно… Последний раз осенью гостевал… Правда, на той неделе звонил узнать, что там и как… «Приїдеш мене ховати», – відповіла старенька з сумом. «Та ви таке вже років сорок кажете… Поживіть ще».
… Бабуся, бабуся… Жінка, яка подарувала йому щасливе сільське дитинство.
… Якось витягла зі скрині своє злежане плаття і чистий фартушок. Потім вимивши замурзаний писок онука, наказала вдягнутися у парадне і повела «в собраніє». Це так на селі називаються збори, де співають псалми, які стара ретельно записує в зошит. Сірий товстий шорсткий зошит. Бабуся і вивчилася грамоті винятково переписуючи псалми. Як-от:
Пророка Аввакума!
Горе мне! Ибо со мною теперь как – по убор собрание летнихъ