Розстрільний календар. Олена Герасим'юк. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Олена Герасим'юк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Биографии и Мемуары
Год издания: 2017
isbn: 978-617-12-3814-5,978-617-12-3813-8,978-617-12-3404-8
Скачать книгу
Сергій. Микола Любинський і логіка червоного терору. Невідомі сторінки українського Розстріляного відродження // Дзеркало тижня. – 2008. – 18 квітня. Режим доступу: https://goo.gl/p0Zuaw

      11 січня 1935 року відбувся допит письменника Валер’яна Підмогильного

      Ну, вообще-то, если откровенно, то надо было бы всю Украину уничтожить. Но поскольку это невозможно, то вас, украинских интеллигентов, мы точно уничтожим.

Слова слідчого НКВС, що вів справу Валер’яна Підмогильного (зі спогадів репресованого Григорія Майфета)

      «Я нічого не буду підписувати до того моменту, поки ви мені не дасте купку паперу, олівець чи ручку, щоб я дописав оцей роман. Бо цей роман мене мучить. Я вважаю, що там я можу сказати те, чого ще ніхто не говорив у літературі», – за словами Григорія Майфета, таку умову Підмогильний висунув слідчим. І слідчий дозволив писати. Йшлося про «Повість без назви».

      8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного було заарештовано за звинуваченням в «участі у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії».

      На всіх допитах Підмогильний відповідав слідчим: «Винним себе не визнаю». Коли допити стали жорстокішими, зробив офіційну заяву: «Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал у моїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарне зізнання.

      Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу.

      Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив.

      Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв’язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах.

      Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі».

      11 січня 1935 року в протоколі з’явилося «зізнання» Підмогильного про те, що він нібито належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Начебто так звана «група» складалась із 17 осіб, серед яких Микола Куліш, Григорій Епік, Олесь Ковінька, Євген Плужник. У провину Підмогильному ставилося і його твердження про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». На допиті 19 січня 1935 року прокуророві Українського військового округу Підмогильний сказав: «Я не належав до організації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться… Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський».

      Без свідків і адвокатів виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 27–28 березня 1935 року засудила Валер’яна Підмогильного та інших заарештованих у цій справі на 10 років з конфіскацією особистого майна. Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначення.

      У листах з табору Підмогильний неодноразово згадував про те, що працював над романом