Мегаліт!
Частина друга
Захист гнізда
Тато
Чотирнадцять місяців на те, щоб закінчити книгу для «Парентезіс прес»: «‘Крук’ Тома Г’юза на канапі: хижий аналіз».
Мій розхристаний видавець з Манчестера надсилає мені підбадьорливі повідомлення й каже, що зрозуміє, якщо писати книгу для мене зараз буде занадто. Ми погодилися, що книга відповідатиме назві. Що я трохи потовчуся довкола. В «Парентезіс» сподіваються на те, що ця книга привабить усіх охочих до археологічних досліджень у житті Теда й Сильвії. Ми погодилися, що книга буде не про них. Ми нехтуємо обговореннями її змісту.
Щоразу, коли я дивлюся на свої нотатки, в моєму кабінеті з’являється Крук. Часом він зіщулюється на підлозі, зіпершись на одне крило (Дивися! Я Венера з Корвіно![2]), часом всідається мені на плече з порадами (Думаєш, це справедливо щодо Баскіна[3], серйозно?). Здебільшого він із задоволенням сидить згорнувшись на кріслі, тихо читає й сопе. Гортає альбоми й збірки поезій, ахаючи від захвату й зітхаючи. Часу на романи в нього немає. Історичні книжки він бере лише для того, щоб обізвати відомих людей виродками чи полаяти церкву. Він насолоджується читанням мемуарів і був радий відкрити для себе книгу про шотландську жінку, що приручила грака[4].
Крук
Жив собі один птах, яких сидів із дітьми: назвемо його Крук. Він читав забагато російських казок (лінивий хлопчик горить, Баба-Яга виє, чесний царевич усіх переміг), та попри це був дипломованим і акредитованим доглядальником, яким захоплюються лондонські батьки, а в п’ятницю ввечері він назахват.
У його газетному оголошенні писалося:
«Дитячі краї: і далеко за межами!»
Телевізор вимкнувся, і Крук запропонував гру.
– Отже, хлопці – сказав він, – давайте зараз кожен із вас збудує на підлозі модель своєї матері. Такою, якою ви її пам’ятаєте! Виграє той, чия модель буде кращою. Не схожішою на неї, але кращою, чеснішою. А приз ось який… – сказав Крук, пестячи їх по вимитому волоссю. – Найкращу модель я оживлю, й жива матір підіткне вам ковдру в ліжечку.
Тож хлопці заходилися будувати.
Один син обрав малювання, несамовито зосереджуючись, як хлопчик-пальчик, що взявся малювати фреску, караскаючись колінами й руками по риштованню. Тридцять сім склеєних аркушів А4, ціла веселка крейдочок, олівців, ручок, передні зуби покусують нижню губу. Важке носове зітхання під час роботи над очима, він жмакав папір, починав знову, спускаючись нижче й нижче, задоволений руками, задоволений ногами.
Другий син заходився робити колаж, модель жінки, зібраної з домашнього начиння, стрічок, канцелярського приладдя, іграшок, ґудзиків і книжок, маніакально підганяючи все – підстрибуючи, лежачи, – як механік у гаражі. Він прицокував і ахкав, працюючи над мозаїчною матір’ю, задоволений обличчям, задоволений зростом.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст