Пляшка в пляшці. Сергій Мисько

цього дня з жіночкою випадково однією напрочуд приємною на зовнішній вигляд. Хоча й не жіночкою, бо ще занадто не схожа на ту, яку можна назвати цим словм. Скоріше молодичкою чи навіть особою жіночої статі що не досягла відмітки в двадцять п’ять, але вже перетнула двадцять. Хоча паспортні дані свідчили про помилку костика. Років так на десять… Тобто було вже цій особі від народження тридцять п’ять.

      Почав поздоровляти натхненно і щиро. Вона відразу, без вагань, відповіла йому стійким алкогольним пахіллям своєї згоди. Можливо до пуття й не розчула привід для поздоровлень. П’яна вже була досить. Костик їй теж припав до душі. Щось близке побачила в ньому. Вподобав її собі для того щоб провести час з нею недаремно для них обох. Тоді подумав і вирішив, що даремно раніше не зустрів Її.

      Від нього залежні обставини втиснули знову спомин про особливу. Пожалів навіть себе більше ніж треба було для таких випадків. Подекуди побув трохи з нею наодинці, та недовго, щоб не надокучила вдосталь. Розглянув її, як апперитив перед іншим, важливим- важливішим своєю важливістю наважений. Тому навіть хотів взяти не один стакан гранчак. Про всяк випадок. Та своєчасно схаменувся.

      Другий(стакан) повернув назад. Примусив себе забути її і думки знову встановили свій раритет покірності означенням з принципом того навіщо ця жінка була тут, в цій кімнаті і з ним. Недаремно мабуть для неї оскількибула з ним, отут. Та і для нього. Тільки ця була з ним в цій кімнаті. Ніхто крім неї тут не був з інших його подружок… для іншого, крім вдоволення хіті. Взагалі.