Мистецтво любові. Еріх Фромм

виняткова радість. Та, даючи, вона привносить щось у життя іншої людини, і воно повертається до неї; уникнути того, що повертається, за умов справжньої віддачі неможливо. Коли ми віддаємо, то водночас спонукаємо давати й іншу людину, а відтак обоє розділяємо радість від того, що втілили в життя. Коли віддаєш, щось народжується – і люди, які беруть у цьому участь, вдячні за життя, що народжується для них обох. Коли йдеться про любов, це безпосередньо означає: любов – то є сила, яка породжує любов; імпотенція – то нездатність її породжувати. Цю думку напрочуд блискуче висловив Маркс: «Якщо вважати людину людиною, а її ставлення до світу – людським, то за любов можна платити тільки любов’ю, за довіру – довірою тощо. Якщо хочеш насолоджуватися мистецтвом, маєш бути вихованим з художньої позиції; якщо хочеш впливати на інших, маєш бути людиною, яка здатна штовхати людей вперед і підтримувати їх. Будь-які з ваших стосунків із людиною чи природою мають бути чітким вираженням вашого справжнього, індивідуального життя, що співвідноситься з об’єктом вашої волі. Якщо ваша любов не спричиняє любові до вас, тобто не породжує любові, якщо ваш прояв життя як людини, котра любить, не перетворює вас на того, кого люблять, тоді ваша любов ні на що не здатна, це невдача»[11]. Та віддавати означає отримувати не тільки в любові. Учителя навчають його учні, актора мотивують його глядачі, психоаналітика лікує його пацієнт – за умови, що вони не ставляться одне до одного як до об’єктів, а спілкуються щиро і плідно.