Ідеальний командний гравець. Як розпізнати і розвинути три основних якості. Патрік Ленсіоні

заснував свою невеличку фірму. І мені довелося гарувати, як на каторзі, щоб упоратися з інженерними недоліками, і це ще було півбіди, порівняно зі співпрацею з інженером-йолопом.

      – І чого ми навчилися з цього? – запитав Джефф.

      Боббі закотив очі.

      – Та знаю, знаю.

      – Ні, скажи це вголос, Боббі Брейді, – підштовхнула його Клер, злегка кепкуючи.

      Співочим голоском, що більше нагадував голос семирічного хлопчика, ніж керівника всіх будівельних робіт фірми з капіталом у 30 мільйонів доларів, Боббі слухняно сказав:

      – Тримати на роботі йолопів – це погана ідея.

      Джефф зняв ноги зі столу і сів на складаний стілець.

      – Знаєте, я й досі вважаю, що якби ми просто зрозуміли, як відсіяти більшість тупаків, ситуація тут змінилася б у геометричній прогресії.

      – Але тоді нам довелося б найняти ще більше людей, щоб зайняти місця тупаків, яких ми звільнили б, – нагадала йому Клер.

      Джефф похитав головою.

      – Не думаю, Клер. Я готовий був би поставити на свою посаду, що ми могли б виконати більше роботи з меншою кількістю людей, якби мали справжніх командних гравців.

      Джефф зробив паузу, і дав їм кілька секунд поміркувати:

      – Подумайте про те, наскільки легше було б виконати всю ту командну роботу, про яку ми говорили минулого року. Довіра, конфлікт, зобов’язання та інше.

      – Але як ми будемо це робити, коли тепер маємо вдвічі більше справ? – запротестував Боббі. – Збори з тимбілдингу – це не збори з будівництва готелю.

      – Дурниці, – відповів Джефф, – ми говоримо не про те, щоб обіймати одне одного, триматися за руки чи ловити одне одного зі стільців, що падають. Ми говоримо про те, щоб змусити людей визнавати свої помилки під час роботи над проектом. І про те, щоб сперечатися, як правильно зробити справу, не турбуючись про те, що вони когось образять. І дотримуватися зобов’язань, бути відповідальними один перед одним. Нам потрібно навчити цьому всіх.

      Джефф розхвилювався і продовжував далі:

      – Годі, Боббі. Народ, коли я минулого року змусив вас робити проект у команді, ви що ж думали, що це просто купка пухкого лайна?

      Боббі похитав головою:

      – Ні. Я вважав, що цей проект має сенс.

      – Тоді що сталося? – риторично спитала Клер.

      – От саме це я й хочу у вас запитати, народ, – додав Джефф.

      Клер і Боббі подивилися одне на одного.

      Боббі запропонував пояснення:

      – Я думаю, ми просто відволіклися через щоденне «гасіння пожежі».