– У моїй стороні, коли гість повечеряє, його кладуть спати.
– Авжеж, і в нас так само, – запевнив король і наказав, щоб Бортоло відвели в одну з палацових кімнат для гостей.
На другий день, уранці, коли Бортоло ще тільки одягався, до нього ввійшов служник, низенько вклонився і сказав, що принц просить прийняти його.
«Ти диви! – подумав Бортоло. – Мабуть, мене справді мають тут за важного птаха».
Принц нерішуче став у дверях і спитав:
– Я, може, занадто рано?…
– Нічого, нічого, – відповів Бортоло. – Розповідайте, що вас привело до мене.
Принц розповів, що в нього весь час болить голова й живіт, а ще ниють ноги. А палацові лікарі ніяк не можуть знайти причини цієї хвороби.
– Можливо, ваша милість, – вів далі принц, – у вашій стороні кращі лікарі й ви порадите, що мені робити?
Бортоло залюбки давав людям поради, тому й принцові порадив дуже добре:
– У моїй стороні, – сказав він, – проти такої хвороби є один певний спосіб: рано лягати спати, рано вставати, якомога більше ходити пішки і їсти лише тоді, коли добряче зголоднієш. До речі, чи багато ви платите своїм лікарям?
– Тисячу лір[1] за кожен день моєї хвороби.
– Це кепсько, дуже кепсько. Ви краще платіть їм дві тисячі лір за кожен день, коли ви не хворієте, а коли хворієте, то хай платять вони вам.
– Красно дякую, – сказав принц. – Спробую все робити так, як ви порадили. А тепер, будь ласка, прийміть від мене оце. – І принц подав Бортоло повний гаманець золотих монет.
Трохи згодом Бортоло оглянувся й пішов до їдальні випити кави з молоком. Але в коридорі зустрівся йому король.
– Добридень, ваша величносте! – привітався Бортоло.
– Добридень, друже мій, – відповів король. – Ну як вам у нас спалося?
– Чудово! А вам? – запитав Бортоло.
– Препогано, – сумно відмовив король.
– Чому ж би то? – здивувався Бортоло.
– Я вам скажу, але нехай це залишиться між нами, – півголосом пояснив король. – Бачите, у мене велике багатство: дуже багато землі, палаців, коштовностей. А я вже старий і хочу поділити усю спадщину між сином та одруженою дочкою. Але не можу вирішити, як поділити все це між ними коли й не цілком нарівно, то хоча б так, щоб після моєї смерті син і дочка не пересварилися між собою. Цілісіньку ніч сушив собі над цим голову, але так нічогісінько й не придумав.
– А знаєте, як у таких випадках роблять у моїй стороні? – відказав Бортоло.
– О, про це мені буде дуже цікаво дізнатися! – вигукнув король.
– Ось як! Той, хто пише заповіт, окремо зазначає: «Один із моїх дітлахів хай поділить спадщину на дві частини, а другий нехай вибере собі ту з них, яку побажає».
– Пречудово! Як розумно роблять у вашій стороні! – вигукнув король і подарував Бортоло гаманець, повний золотих монет.
Тільки-но королева довідалась, чому раптом так повеселішали її чоловік та син, вона й собі вирішила звернутися