– Ґеральте! Лови!
Він підхопив кинуту клепку на льоту, відскочив від удару палицею, гепнув квадратного в голову збоку, закрутився, тріснув головоріза в кожусі в лікоть – головоріз крикнув та випустив тесак. Відьмак ударив його під коліно й повалив, після чого проскочив поряд та зацідив клепкою в скроню. Не став чекати, поки головоріз упаде, і, не перериваючи руху, знову вивернувся з-під палиці квадратного, бацнув його по пальцях, затиснутих на дубці. Квадратний заричав від болю й випустив палицю, а Ґеральт ушкварив його по черзі у вухо, у ребра й у друге вухо. А потім копнув між ногами з розмаху. Квадратний упав і став округлим, скрутився, скорчився, торкаючись землі чолом.
Засмаглий, з трійці найспритніший і найшвидший, затанцював навколо відьмака. Уміло перекидаючи ніж із руки в руку, атакував на зігнутих ногах, тнучи навхрест.
Ґеральт легко уникав ударів, відступав, чекав, поки той зробить крок ширше. А коли те сталося, замашним ударом клепки відбив ніж, піруетом обкрутився навколо напасника й зацідив йому в потилицю. Зарізяка впав на коліна, а відьмак ткнув його в праву нирку. Тицьнутий завив і напружився, і тоді відьмак дістав його клепкою трохи нижче вуха, у нерв, відомий медикам як привушне сплетіння.
– Йой, – сказав, ставши над зарізякою, що звивався, хрипів і давився криком. – Це має бути боляче.
Розбійник у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав із колін, не знаючи, що робити. Ґеральт розвіяв його сумніви, приваливши клепкою по потилиці.
Вуличкою, розпихаючи збитих у купу глядачів, набігали пахолки з міської стражі. Любисток угамував їх, посилаючись на знайомства, гарячково пояснював, хто тут був нападником, а хто діяв у самообороні. Відьмак жестами підкликав барда ближче.
– Прослідкуй, – повчав, – аби взяли цю мерзоту в колодки. Вплинь на кузена-інстигатора, аби він їх серйозно притис. Вони або самі мочили пальці в крадіжці мечів, або хтось їх найняв. Вони знали, що я буду беззбройний, тому відважилися напасти. Клепку віддай бондарям.
– Мені довелося цю клепку купити, – признався Любисток. – І, певно, я добре зробив. Непогано, як бачу, ти володієш дощечкою. Маєш таку носити постійно.
– Я йду до чародійки. Провідати. Мушу йти з клепкою?
– На чародійку, – скривився бард, – і це факт, придалося б щось важче. Наприклад, дубець. Один відомий мені філософ примовляв: ідучи до жінки, не забудь узяти із собою…
– Любистку.
– Добре-добре, я розтлумачу тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо я можу дати тобі пораду…
– Ну?
– Відвідай лазню. І цирульника.
Розділ 5
Стережіться розчарувань, бо зовнішність обманює. Такими, якими вони видаються, речі є рідко. А жінки – ніколи.
Вода в чаші фонтана завирувала й закипіла, розбризкуючи золотаві крапельки. Литта Нейд, яку звали Корал, чародійка, простягнула