Співуча пташка. Сесілія Агерн

має ставити питання. – То коли ти дізналася, що Том – твій тато?

      – Коли баба розповіла мені про свій намір переселити мене в ту хату. Вона пояснила, що Том Тулін – мій батько, що він нічого не знав. Вона зустрічалася з ним, і він дозволив мені жити на його землі. Вона сказала мені, що в нього є брат-близнюк, якому нічого не слід знати. Це було єдине прохання Тома.

      – Що ти про це думаєш? – Бо запитує, і з її тону відчутно, що їй прикро за Лору.

      – Я звикла до таємниць, – вона злегка всміхається, але в очах у неї сум.

      Бо вирішує віддалятися від теми Тома і її нового життя на горі:

      – Ти прожила тут шістнадцять років, доки не переїхала до тієї хати, тобі коли-небудь хотілося вибратися з дому? Звідси?

      – Ми вибиралися звідси багато разів, – каже Лора, жвавішаючи. – Доки мама не захворіла. Ми їздили у відпустку в Дінгл. Я плавала в Клохерхеді, мало не потонула, – сміється вона. – І в Донегол ми теж їздили. Вони обидві любили рибальство. Вони ловили рибу, патрали, готували її. Робили риб’ячий жир.