Війна з державою чи за державу? Селянський повстанський рух в Україні 1917–1921 років. Колектив авторів

лютий 1919 року. З одного боку, то був час політичного успіху Головного Отамана, який після відставки та еміграції В. Винниченка зосередив у своїх руках усю військову та політичну владу, необхідну для здійснення власної концепції розбудови української державності. З іншого – саме у цей період виявилася глибока криза влади Директорії та втрата довіри до постаті С. Петлюри як особистості, здатної до ефективного керівництва, з боку українських отаманів, які були своєрідним прошарком «контреліти». Формально С. Петлюра мав величезні повноваження, але реально іноді був неспроможний впливати на ситуацію в країні. Військові, отамани, коменданти та комісари нерідко відмовлялися виконувати накази Головного Отамана чи просто ігнорували їх. Це призводило до поступової втрати урядом контролю над країною, яка дедалі глибше занурювалася у вир революційного хаосу. Аналізуючи процес розбудови української державності, І. Лисяк-Рудницький вважав, що «Україна у черговий раз не зуміла перейти від фази „революційної“ до фази „легітимної“»[172].