Ми вирушили на прогулянку, але перед виходом батько не сказав, куди саме, та й дорогою не зронив ні слова. Вп’ятьох ми піднялися на пагорб, де починався ліс. Батько зупинився перед високим розлогим дубом.
– Бачите, що на ньому вирізано? – спитав він якимось неуважним тоном.
– L’arbre d’Eric, – прочитала Ліз. – Дерево Еріка.
Ми уважно розглядали дуб.
– Там хтось відрубав гілляку, – сказав Марті, вказуючи на круглий і немовби зашрамований слід зрубу.
– А й справді, – пробурмотів батько.
Ми з братом і сестрою зовсім не знали дядька Еріка; нам сказали, що він помер багато років тому.
– Чому дерево так називається? – спитала Ліз.
Обличчя батька просвітліло.
– Бо на цьому місці моєму братові вдалося звабити дівчину, яка йому подобалась. Він приводив її сюди, вони всідалися на лавочку, дивилися вниз на долину, він читав їй вірші, а потім цілував.
– Вірші? – запитав Марті. – І це допомагало?
– Кожного разу. А тому якийсь дотепник вирізав на корі цей напис.
Батько дивився в ранкову небесну блакить. Мати пригорнулася до нього. Я ще раз подивився на дерево і тихо повторив: «L’arbre d’Eric».
Канікули добігали кінця, часу залишалося хіба що на одну, останню прогулянку. Вночі знову лив дощ, листя рясніло важкими краплями, а ранкове повітря приємно холодило шкіру. Як завжди, коли мені вдавалося встати на світанку, мене наповнювало приємне почуття того, що день належить мені. За кілька днів до цього я познайомився з сільською дівчинкою на ім’я Людівін і розказував про неї матері. Батько наприкінці кожної поїздки до Франції виглядав розслаблено, так ніби виконав важливе завдання і тепер ще рік може бути вільним. Час від часу він зупинявся, аби щось сфотографувати, і без упину насвистував собі під ніс. Ліз вирвалася вперед, а Марті неохоче плентався позаду, так що нам постійно доводилось на нього чекати.
У лісі ми набрели на каменисту річку з перекинутим через неї деревом. Оскільки нам усе одно потрібно було на той берег, ми з сестрою і братом спитали, чи можна нам перейти по стовбуру. Батько ступив на нього, щоби перевірити.
– Не впевнений, що це безпечно, – сказав він. – Не знаю, хто як, а я тут