Лікар Ґомес. Ортопед-консультант, якого я старанно шукала місяць за місяцем. На вигляд йому трохи більше шістдесяти, волосся майже повністю посріблене, з прикметною ясно-білою смугою, що простягалася через увесь лівий бік голови. На ньому був костюм у тоненьку смужку, руки мав засмаглі, очі сині й сторожкі.
– Дякую, сестричко Сонечко, – мовив він до медсестри, так ніби для видатного лікаря, фахівця з м’язово-скелетних хвороб, називати працівників лікарні залежно від погоди було цілком звичною річчю. Вона досі тримала двері настіж розчиненими, немов її думки линули вдалину, аби блукати у Сьєрра-Неваді.
Він, підвищивши голос, повторив іспанською:
– Gracias, Enfermera Luz del Sol.
Цього разу вона зачинила двері. Я розчула, як її підбори, скриплячи, стукали по підлозі, спочатку рівним кроком, а потім раптом пришвидшеним. Вона побігла. Луна від її підборів дзвеніла в моїх вухах ще довго потому, як вона вийшла з кабінету.
Лікар Ґомес говорив англійською з американським акцентом.
– Прошу, чим можу вам допомогти?
Роуз мала спантеличений вигляд.
– Та, власне, я у вас хотіла про це запитати.
Коли лікар Ґомес усміхнувся, його рівнесенькі зуби геть усі виблиснули золотом. Це нагадало мені про зуби в чоловічому черепі, який ми вивчали на першому курсі в університеті: треба було здогадатися, чим людина харчувалася. У зубах було повно дірок, тож, імовірно, він пережовував тверде зерно. Пильніше розгледівши череп, я помітила, що в найбільшу дірку запхнуто маленький полотняний квадратик. Він був просякнутий кедровою олією, щоб полегшити біль та вбити інфекцію.
Лікар Ґомес говорив трохи по-дружньому й водночас трохи офіційно.
– Я перечитав ваші записи, пані Папастерґіадіс. Ви кілька років пропрацювали бібліотекаркою?
– Так. Я рано пішла на пенсію за станом здоров’я.
– Чи хотіли ви припинити працювати?
– Так.
– Отже, ви пішли на пенсію не за станом здоров’я?
– Так склалися різні обставини.
– Розумію. – Він не мав ані знудженого, ані зацікавленого вигляду.
– Я мала каталогізувати, складати покажчики та класифікувати книги, – мовила вона.
Кивнувши, він кинув оком на комп’ютерний монітор. Чекаючи, поки він зверне на нас увагу, я роззирнулася, роздивляючись його консультаційний кабінет. Меблів небагато. Як у лазничці. Кушетка на коліщатках, яку не можна ні підняти, ні опустити, срібна лампа біля кушетки.
У шафці за робочим столом повно книжок у шкіряних