Верес одружився таки на коханій Тамарі. Щоправда, після того як вона побувала у шлюбі з його другом Рустемом. І все було б добре, якби якогось дня генералу не розповіли по великому секрету, що його хлоп’я часом перебуває у досить дивному стані. Затримають, приведуть у районний відділок міліції – і відпускають, як тільки дізнаються, чий то нащадок. Після того відкриття Верес прийшов додому і вивернув кишені Олегових штанів. Звідти випав пакетик з травою, сім чи десять грамів. Просто ганебно! Якийсь хрущ носитиме сюди зілля у нього під носом?! Запитав дружину: «Хіба ти не помічала, що син бавиться з наркотиками?». «Не руш! – заволала вона. – Не підходь! Ти його вб’єш!». Олександр Володимирович відступив. Колись заприсягся, що її синок ніколи не бачитиме від нього зла, а тільки добро. Тамара почала верзти якусь нісенітницю – мовляв, він, Верес, бачить в її синові від першого шлюбу причину своїх невдач, втілення зла… Завжди, як тільки чоловік намагався розібратися з Олегом, вона ставала між ними.
Коли вдома здіймався ґвалт, генерал йшов із дому. Відразу прямував на острів. Тут йому було легше, душа ставала на місце. Якось після чергової сварки не став ночувати вдома. Тамара не промовчала і кинула вороже: «Зраджуєш!..». Отак і розійшлись. Але трапилося це не відразу. Промучилися з Олегом довго. Виявляється, наркотики він спробував ще в тринадцять років. Лікування в наркологічному диспансері коштувало чималих нервів, дружина не бажала розголосу. Утім кому-кому, а генералу розголос теж був ні до чого. Однак чи є якийсь інший спосіб зупинити цю заразу? Та дарма старався – Олег втік із лікарні. А примусового лікування від наркоманії, за рішенням суду, як би на тому не наполягав батько, не застосовували. Прийшов час – взяли хлопця служити до армії, та він не витримав, дав драпака з частини. Знову татко-міліціонер виручив, використовуючи зв’язки. Загладив скандал, відрядив лікуватися до всесвітньо відомого нарколога у Киргизії. Там серед діточок інших впливових людей Олег трохи дійшов до тями. Та, повернувшись до рідного міста, знову зірвався.
Виріс Тамарчин і Рустемів нащадок і став статево дозрілим чолов’ягою. Був він дорослим тільки з виду, а розум мав дитячий: не хотів вчитися, жодної спеціальності не мав, ніде не працював. Натомість його пристрасть до наркоти в поєднанні з алкоголем набирала чимдалі страхітливіших обрисів. Найменшою провиною в його поведінці було те, що він виносив речі з дому, аби купити собі чергову пайку дурману.
Верес сушив голову над тим, як запобігти іншим конкретно злодійським проявам цієї поганої звички. Він зробив останню поступку – наполіг, щоб психіатри оформили хлопцю інвалідність. Відтепер вчинки Тамарчиного синка розглядалися крізь