Отож, після сповіді Вереса вона ладна була вже засуджувати його за протилежне – за надмірну поступливість і м’якість стосовно Томки й пасерба. Зрештою, він і так молодець, що при своїй складній сімейній ситуації тримає хитку рівновагу. Інша нехай супер-пупер порядна і сильна людина навряд чи могла б зробити більше. А що Олександр Володимирович – професіонал вищої проби, то про те й мови немає. Чого ж іще вимагати від нього – кинутися обеззброєним на амбразуру?
Ася похнюпилась і відчувала себе присоромленою. Суд над колишнім однокурсником не вдався. В жінки з’явилося гостре відчуття, ніби і вона, і Сашко, і навіть ціле місто потрапили в тенета, розставлені якимось мегабраконьєром.
Сонце сховалося за хмари. Небо над містом затягнуло фіолетовою пеленою. По склу автомобіля задріботіли крихкі крижинки.
– Я на роботу. Треба складати звіт. Тебе куди підвезти? – запитав Олександр. – Не журись, поки що для цього немає особливих причин.
Машина зупинилася біля зупинки трамвая. За мить у його розчахнених дверях стояла і махала шарфом генералу мініатюрна жінка з великими сумними очима. В іншій руці вона тримала подарований букетик мімоз.
Третя глава
Цього дня пробудження було солодким, як у дитинстві. Олександр пам’ятав сон, який йому наснився. То, власне, був повтор його перших вражень від Парижа. Обійнявшись, вони з Тамарою стояли в готельному номері біля вікна і спостерігали за річкою. Там відбувалося чарівне дійство: зазвичай спокійна поверхня Сени збурилася зсередини, вода ніби закипіла і з шипінням виринула вгору на висоту в кілька метрів. Це запрацювали фонтани, вбудовані у річище. Дивне видовище! Запрограмовані рухи невидимих ручаїв вели свою партію, на них накочувались інші, річка вигиналася, ніби кішка під час стрибка, здригалася від штучних хвиль і відкидала їх якомога далі, миттєво заспокоюючись. «Яка краса!» – вигукнула Тома і обвила його шию руками. Можливо, саме в ті хвилини між ними пробігло щось таке, чого вони не знали раніше. Це був не звичний фізичний потяг, а дотик їхніх душ. Тамара після десяти років безпліддя відчула, що носить під серцем дитину Вереса. Але сон ще тривав… Раптом чарівна музика, що долинала з боку Сени, обірвалася і вії чоловіка затріпотіли. Далі був новий сон, продовження якого Олександр не бажав. Почувся голос міністра. На якійсь службовій нараді він оголошував хвилину мовчання по загиблому колезі. Якому? Ім’я прозвучало невиразно, а може, Верес просто не хотів почути це ім’я? Внутрішній поштовх примусив його розплющити