Однак багатьох із нас щось зупиняє. Щоразу, коли ми наважуємося змінити своє життя, щоразу, коли беремо естафетну паличку та починаємо забіг, щось трапляється. З якоїсь незбагненної причини наша рішучість тане. Ми дивимося на естафетну паличку й думаємо: «Ні, цей забіг не для мене». Ми відкладаємо її, почуваючись незручно та тривожно, бо час спливає, а ми можемо ніколи не знайти потрібну дистанцію.
Це відбувається з двох причин.
По-перше, дуже важко зрозуміти, чого ми хочемо, через те, що в нас надто великий вибір. Так було не завжди. Наші батьки та їхні батьки мали менший вибір та чіткіші цілі. Те, що так багато з нас можуть вільно шукати роботу свого життя, – це данина успіхові нашої культури.
Свобода дивовижна. Але вона також мучить нас, адже вимагає створити свої власні цілі.
Ви в курсі, що, коли йде війна, від депресії страждає менше людей, аніж у мирну добу? Під час війни все важливо. Щодня ви чітко знаєте, що робити. Ви можете відчувати страх, але боротьба за виживання дає вам цілі та сили й завзяття їх утілювати. Ви не марнуєте час на те, щоб зрозуміти, чого ви варті або що ви повинні робити в цьому житті. Ви просто намагаєтеся вижити, урятувати свій дім, допомогти сусідам. Ми так любимо дивитися фільми про людей, чиє життя в небезпеці, тому що кожен крок героїв у них сповнений сенсу.
Коли ж немає критичної ситуації, вимогам якої треба відповідати, доводиться самотужки створювати значущі цілі. Вам до снаги створення такої мети, якщо ви чітко знаєте, про що мрієте, але це відносно новий спосіб життя. За старими «правилами», ви дозволяєте необхідності диктувати вам цілі. У нас дуже мало досвіду в застосуванні нової парадигми.
По-друге, ми не знаємо, чого хочемо, бо щось усередині нас ніби заважає нам про це дізнатися. Ваші мрії затьмарені якимось внутрішнім конфліктом. І не так легко, як вам може здаватися, ідентифікувати ці конфлікти. Часто вони замасковані під докори самому собі на кшталт: «Мабуть, у мене немає таланту», «Мабуть, я просто лінива», «Якби я був розумніший, то більше б зробив у житті».
Читаючи мою книгу, ви маєте насамперед засвоїти, що жодне із цих тверджень не є істинним.
Перша мета цієї книги – спрямувати світло прожектора на конкретний внутрішній конфлікт, щоб ви чітко його побачили. Як тільки ви усвідомите, що стоїть на вашому шляху, ви достеменно знатимете, чому не створили життя, якого хочете. Ви перестанете докоряти собі. І зрозумієте, що не могли рухатися вперед, бо для цього була причина.
Наша культура підтримує купу примітивних міфів провини на зразок: «Якби ти справді чогось дуже хотів, ти б узявся за справу й досяг успіху» або «Якщо ти заважаєш собі діяти, тобі бракує характеру». Ніхто ніколи не поставить очевидне, просте запитання: «Чого б це хтось хотів нашкодити самому собі?»