Раджів за хвилину зробив декілька фотознімків документа, все це скинув на робочий стіл комп’ютера. Вчений тим часом запакував матеріали у файл та передав хлопцеві.
– Вітання Абрахаму! Адресу я знаю. Чекайте листа.
Переклад рукопису
Відповідь від бомбейського вченого прийшла аж за місяць. За цей час Раджів встиг поїхати у те село, звідки листа передали у архів. Але, на жаль, щось конкретне хлопець не дізнався. Скільки часу минуло відтоді. Вдалося відшукати людей, які щось чули про адресата. Але відомості були надто скупі. Старий жив замкнуто, не мав ні знайомих, ні родичів. Тому, що це була за людина, чому залишила такий заповіт ніхто щось конкретно сказати не міг. Майже з нічим Раджів повернувся у Калькутту.
Абрахам запросив свого молодого помічника у кабінет, вказав на розкритий конверт. Хлопець прочитав адресу, зрозумів, що прийшла відповідь з Бомбея.
– Читай, бо я сьогодні втомився. Багато рукописів переглянув. А в тебе очі молоді. Та й зацікавленість маєш. По вигляду бачу.
Хлопець відкрив конверт, витяг листа. Лист був написаний від руки, гарним каліграфічним почерком. Раджів став читати:
– Бажаю здоров’я, дорогий друже Абрахаме. Зразу ж вибачаюся, що не зміг зразу відповісти. Текст виявився досить важким. Потрібно було довго попрацювати. Але розшифрував до кінця. Деякі слова важко давалися, але все таки вдалося відшукати відповідність. Спочатку загальна характеристика написаного. Писалося більше ста років тому людиною освіченою, я б навіть сказав, що дуже освіченою. Рукопис складається з двох частин: в одній автор пояснює, чому виник заповіт, в іншому текст самого заповіту. Суть самого заповіту я не зрозумів, але там покладена якась досить велика та вагома таємниця. Можливо, це стосується іншої місцевості, звідки предки заповітодавця прийшло багато роков тому сюди. Суть самої таємниці мені розшифрувати не вдалося. Це вже ваша справа. Наводжу текст рукопису.
«Я прийшов разом зі своїм народом на цю землю з півночі. І несу в собі таємницю. Таємниця залишилася там, на батьківщині наших предків. Я ніколи не був там, тому переказую слова попередника. Мені залишилося недовго на цьому світі. І я останній, який знає таємницю. Я останній посвячений. Піду я, і піде велика таємниця. Я сімдесят четвертий посвячений. Я повинен був передати таємницю іншому. Перед тим його підготувати. І я робив це. Але прикрий випадок забрав життя мого учня. Я не знаю, як поступити у цьому випадку. У посвяті цього не було. Я повинен був передати Таємницю наступному, сімдесят п’ятому. Але декілька днів тому він загинув. Я не можу розповісти це людям. Світ не готовий ще до цього. Світ загине, дізнавшись про це. Тому я залишаю заповіт, який розголосять через сто років після моєї кончини. Я думаю, через сто років світ трохи порозумнішає і зможе використати це для себе. Заповіт залишаю на зберігання із відповідним написом».
А зараз сам заповіт.
«Це лежить