Червоні кинулися здоганяти по корчах. Їх на скоку стримували отаман з люїса і дехто стрілами з карабінів. Вже на горі Зірка, почувши іржання ворожих коней, знатурилася і потягла назад до ворога. Отаман боровся з нею, аж поки його не оточили. Люїс, видно, затявся ще раніше. Допомогти йому ніхто не міг, бо, тікаючи, всі розсипалися і за кожним зокрема гналося чоловік 10–15. Побачивши, що втекти вже не вдасться, отаман пустив собі кулю в скрань з револьвера. Перед тим крикнув так, що чули останні:
«Готуй[134] нових борців, Холодний Яре!» Солонька і Петра Чучупаку піймали в стайні. Останні всі вирятувалися. Гриб прийшов із Зам’ятниці пішки, залишивши Абрека у селянина. Обмірковуємо положення. Запахло порохом… Спізненим нападом на кінноту ми себе виявили перед частинами, що переходили. Упоравшися з Коцуром, візьмуться за нас.
На другий день довідуємося від заблуканого в лісі й пійманого лубенцями кіннотчика, що кіннота та попала до нас випадково. Вона мала йти з Жаботина на Зам’ятницю – Медведівку – Чигирин, і спокійно пройшла би, якби не знайшовся в Жаботині охотник провести її ближчими полевими[135] й лісовими дорогами. Через це її не помітили з Лубенець. В цей самий день в Мельниках розійшлася чутка, що попередив і вивів з села ворогів[136] Сидір Гунявий, який, боячися помсти, втік вночі за большевиками. Тієї ж ночі в одному із заглиблень на лівому схилі Холодного Яру був прикиданий землею і камінням труп першого холодноярського зрадника. Через п’ять днів на верхівці гори Веселої гойдався на дубі Фєдька Пєсковой[137] із Жаботина.
Зажевріла надія вирятувати Петра й Солонька. Їх відставили до ЧК в Черкасах. Зв’язуємося з черкаськими своїми хлопцями і плянуємо міцною невеликою групою охотників напасти вночі на будинок ЧК і, закидавши його ґранатами, визволити своїх.
Отамана поховали на цвинтарі – на горі. Ховали увечері без стрілів, без пісень, без промов. Понуро мовчала озброєна юрба, і в тій мовчанці без слів відчувалася велична, грізна обітниця помсти.
Час збігав в напруженому очікуванні. Вигнавши Коцура із Чигирина, червоні частини почали порядкувати в коцурівських селах, показуючи правдиве обличчя московського большевизму. Це, як і передбачував покійний отаман, відвернуло селян від Коцура, який боровся колись за большевизм. Зворот його до чорної анархії був для селян чужим і незрозумілим. Залишившися з невеликим загоном вірних людей, бувший диктатор «Чигиринської республіки» переховувався по лісах, маючи часті сутички з переслідуючими його частинами.
У Чигирині закладалася[138] вже правдива совітська влада: ревком, воєнкомат, ЧК, міліція, упродком і т. д. Для охорони її прибув караульний баталіон.
Очікуючи наступу на холодноярські села, опрацьовуємо плян операцій, за яким найменш потерпіли