Десять гріхів. Андрій Криштальський

не нарікав, що йому смердить? – уколола стара.

      – …Взявся перевертати, а мати криком на всю околицю: «Ой людоньки, ґвалтують! Ой, рятуйте!» Знадвору Емма Павлівна, сусідка наша, свої баньки вилупила, я вчепилася Максові в груди, а ваша, бабо Свєтю, подруга верещить: «Він до мене лізе, він мене зачіпає!»

      Стара, добре знаючи підступну вдачу Клавдії Огром’як, не витримала й посміхнулася.

      – Ви, бабо, не смійтеся. Це не смішно. Мій бовдур ось мені губу розквасив, подивіться, як усе запухло! Шибки в кімнаті повибивав, до сусідки кричав, що уб’є… А потім так напився, що знайшли його на сусідній вулиці під парканом. Двоє парубків притягли під вечір, мовляв, нате, тітко Марино, бо ще вночі задубіє лежачи.

      Лебезуниха ніяк не могла заспокоїтися. Сміх просто-таки душив її, а уява малювала дивні картини: ось басовитий голос паралізованої гримить на увесь тихий понуркуватий Луцьк, ось розпатланий шаленець Макс виламує вікно, щоб розквитатися з паскудною тіткою Еммою Павлівною (шкода, що не віддубасив цю видру).