Ганна-Софія підбігла до бабусі та обняла її.
– Бабусю, як я за тобою скучила. Щось сталося, що ти приїхала?
– Та ні, – відповіла бабуся, розгортаючи пакунок із пиріжками, щоб пригостити внучку.
– О, мої улюблені… – Ганна-Софія вхопила пиріжки одразу в обидві руки й смачно відкусила великий шматок від одного з них.
– Я приїхала, бо твій батько через одного чоловіка, що живе в нас на хуторі, а сам працює у Львові, передав оце. – При цих словах жінка витягла складений удвоє конверт.
– Це лист? Батько написав тобі листа? – жуючи пиріжок, чи то запитливо, чи ствердно промовила дівчинка.
Ганні-Софії тоді чомусь стало смішно.
– Так, і в ньому він просить мене приїхати до міста. Добре, що одразу ще й написав, що у вас тут усе гаразд, нічого не скоїлося. А то б я переживала всю дорогу.
Весь час, поки не прийшов Василь Захарович, дівчинка розмовляла з бабцею, розпитувала про хутір. Вона не раз уявляла собі стару хату, у якій народилася її мати, дерева, по яких вона лазила в дитинстві, озеро, у якому купалася колись. Ганна-Софія вчинила справжній допит бабусі. Тітка Ольга змушена була втрутитися в розмову:
– Ганно-Софіє, дай бабусі Вірі відпочити, ти ж знаєш, що вона з дороги.
І тітка майже силоміць забрала жінку в будинок, по дорозі вмовляючи:
– Ходімо на кухню, я там чай приготувала. Скуштуєте мого печива. А з онукою ще наговоритеся.
Та Ганна-Софія вже не чула їх, вона доїдала пиріжок і думала, для чого батько ось так терміново покликав бабцю до Львова. До голови не приходило жодне правдоподібне пояснення. Дівчина сумно пхикнула: що ж, доведеться чекати батька.
Час тягнувся для Ганни-Софії надзвичайно довго, та ось нарешті Василь Захарович прийшов із роботи. Привітався з бабцею.
– Віро Петрівно, доброго дня, – він завжди називав бабцю на ім’я та по батькові, – дуже дякую, що ви приїхали.
Жінка відповіла на привітання. А Ольга й Ганна-Софія одразу ж закидали його запитаннями.
– Ох, які ви нетерплячі. Про все у свій час дізнаєтеся. А зараз ходімо вечеряти.
Родичі гуртом пішли на кухню. Дівчинці не смакували страви, і батько звернув на це увагу. Та Ольга все пояснила:
– Вона з’їла майже кошик бабусиних пиріжків, тому й вечеряти не хоче.
– Лише п’ять пиріжків, – ображено відповіла дівчинка, – і взага… – хотіла продовжити вона, та не змогла.
Її несподівано заскочила гикавка. За столом це розсмішило дорослих до сліз. Ганні-Софії також стало смішно, але вона