Не без Миколиних старань, ті спалахи шаленого кохання із певною циклічністю повторювалися знову і знову. І лише після народження сина Ліда, здавалося, вгомонилась. Принаймні їхні сексуальні пригоди припинилися, як здавалося Миколі, назавжди.
І треба ж такому статися! То по кілька місяців не бачились, а тут…
– Привіт. Як справи?
– Спішу в дитсадок за малим. А ти як? Чому такий похмурий?
– Депресія доконала. Лікар радить брати коханку і їхати на море. А я, як на гріх, уже більше року один. Слухай, у тебе нема подружки, яка б погодилася відпочити на дурняк?
– Треба подумати. А ти вже вирішив, куди їхати?
– Кудись туди, де тепло: у Туреччину, Єгипет, а може, на Кіпр чи на Мальту…
– А надовго?
– На тиждень чи два, не більше.
– То, може, мене візьмеш? – загорілася ідеєю Ліда.
– А як же синок? – не повірив почутому Микола, бо звик, що всі його знайомі жінки живуть, перш за все, дітьми і для дітей.
– А що йому станеться із бабою й батьком? – здивувалась вона. – Скажу вдома, що посилають у відрядження на семінар бухгалтерів. Зате відтягнемось по повній, як тоді в Іллічівську.
О Іллічівськ! Ти завжди в пам’яті, немов казковий сон
Ту подорож до моря він навряд чи коли забуде. Як, до речі, і все інше, що було пов’язане з Лідою.
Після чергового її зникнення Микола уже став звикати до самотності. І навіть почав залицятися до однієї з колежанок, коли це знову Ліда забігла на ранковий секс. Вона розповіла, що з понеділка у відпустці й тепер щоденно знаходитиме годинку-другу для нього.
Микола працював тоді ще простим редактором відділу. Від нього, як і від інших журналістів, ніхто не вимагав обов’язкового сидіння у редакції від дзвінка до дзвінка. Аби тільки робота була зроблена вчасно. Тож найближчий місяць обіцяв бути для них із Лідою дуже приємним і насиченим.
Але доля розпорядилась по-іншому. Ліду, яка працювала головбухом невеликої комерційної фірми, викликали на роботу і в понеділок, і у вівторок, і в середу, і в четвер…
Тоді Микола запропонував утекти разом із ним на море. Ліда не заперечувала. Тільки сказала, що мусить вигадати для чоловіка якусь схожу на правду історію.
Того ж дня Микола написав заяву на відпустку й зателефонував на Одеське телебачення своєму однокурсникові Сергієві, щоб той підшукав недорогий будиночок на якійсь із баз відпочинку.
Стояла середина серпня – золота пора для негаласливого відпочинку. Ті, кому належало віддавати дітей до школи, масово від’їжджали додому. Біля моря залишалися лише бездітні, старики та молоденькі мами із дошкільнятами. За два-три дні курортне селище Грибівка, що розкинулось на березі Іллічівської затоки, за півтора-два кілометри від Санжейського маяка, поруч з яким кілька гектарів займає дача одеського мера, майже повністю спорожніло. Тож у оточенні нечисленних сопляжників, як Микола жартома називав сусідів по пляжу, вони з Лідою