– Англійці доставили його на узбережжя міноносцем із Кіпру… Було це біля Ошлаки… Підозрюваний цей мав із собою гроші та зброю і тиждень займався підбурюванням до бунту в цьому селі… Заптії, звісно, нічого не знали… Мені відомо навіть його ім’я… Цю наволоч звати Кешкерян…
Другий голос – високий і боязкий. Мабуть, мирний дідок, котрому дуже не хочеться слухати про щось неприємне. Голос цей рангом нижчий за інших і дивиться на них знизу вгору. Свої хтиві зітхання перетворює на піднесені слова Корану – так підбирають слова до музики:
– Ла мулу іла’лла[18]… Великий господь… Це нікуди не годиться… Але, вочевидь, це неправда… Ла мулу іла’лла… Теревенять усіляке… Либонь, і це пуста балаканина…
Жирний бас сповнений презирства:
– Я маю дуже важливі листи від однієї високопоставленої особи… вірного друга…
Третій голос – гугнявий голос-підбурювач, політикан-базікало, у котрого серце радіє, коли все на світі йде шкереберть:
– Не можна ж такого допускати… Треба покласти цьому край… Куди дивиться уряд? Куди дивиться «Іттіхат»?.. Військова повинність – ось у чому причини нещастя… Ми самі озброїли це бидло… Спробуйте-но тепер із ними впоратися… Війна… От уже кілька тижнів, як я волаю про це до хрипоти…
Четвертий голос, заклопотано:
– А Зейтун?
Мирний дідок:
– Зейтун? Як же? Боже всемогутній! Що ж сталося в Зейтуні?
Підбурювач, багатозначно:
– У Зейтуні? Повідомлення про це вивішено в читальній залі хюкюмета… Кожен може переконатися…
Поінформований бас:
– У цих читальнях, які всюди повідчиняли німецькі консули…
Із найвіддаленішого тапчана його перебиває п’ятий голос:
– Читальні відчиняли ми самі.
Темний морок незрозумілих натяків: «Кешкерян… Зейтун… Треба покласти цьому край».
І все ж Ґабріель усе втямив, не розчувши лише деяких подробиць. І поки служка гупав п’ястуками в його плечі, турецькі голоси настирливо дзюркотіли, вливалися у вуха, як вода.
До болю соромно! Він, котрий ще недавно гидливо дивився у бік вірменських ринкових торговців, почувався зараз відповідальним за них, міцно спаяний із цими людьми спільною долею народу.
Тим часом добродій, котрий лежав на найдальшому тапчані, крекчучи, підвівся. Він підібрав свій бурнус, що служив також купальним халатом, і, похитуючись, зробив кілька непевних кроків приміщенням.
Тепер Ґабріель його розгледів: дуже високий і гладкий. Ґрунтовна мова чоловіка і те, як беззаперечно присутні його слухали, наводили на думку, що це – особа, наділена владою.
– Про уряд судять несправедливо. У політиці на одній нетерплячці далеко не заїдеш. Обставини складаються