Даішник, не зводячи з нього очей, напевне, до останнього не вірив, що зухвалість одного може бути такою ж безмежною, як його власне нахабство. Або, скоріш за все, гайцеві стало по-людськи цікаво, чим же все може скінчитися.
Тому й не квапився втручатися.
Котя, між тим, обійшов найближчий до себе бус. Трохи пововтузившись, зачепив буксир.
Даішник ступив уперед – наміру забрати трос не приховував.
– Ганьба! Ганьба!
Людський струмок обтік його, заступивши дорогу.
Зі сторони Володимирської вже рухався міліцейський патруль. Інакше, ніж у бронежилетах та з автоматами, стражі порядку давно вже вулицями не ходили.
Котя вже сидів за кермом. Обережно розвернув джип. Здав задом, попередньо погудівши.
Хтось із водіїв, навіть не питаючи, закріпив позаду вільний кінець троса.
– Пішов!
Котя рушив.
Буксир повільно натягнувся, зрушуючи з місця бус, повертаючи його, і ось – уже розтягуючи затор, хоча б частково звільняючи проїжджу частину.
Вулиця, здавалося, здригнулася від оплесків.
– Хоп! – мовив сам до себе Котя.
«Лексус» знову зайняв чільне місце. Невеличка колона рушила вгору по Ярославовому Валу.
Котя затримався, повернувся до гайця. Частина пікетувальників теж не квапилася. Краєм ока зачепив – водій другого буса вже лізе за кермо.
– Розібралися, – мовив Стогов до інспектора. – Там, бач, троса треба було. Допоміг. Ордена не треба. Медалі теж. Права назад давай.
Знизавши плечима, даішник поліз під бушлат.
Його напарник старанно, навіть висолопивши кінчик язика, переписував собі номери Котіної машини.
Коновал. Щит
Він бачив, що сніг не танув на шоломах.
Сипати почало ще вчора звечора. Та на ранок уже валило. Павло не боявся зими й узагалі холоду. Він уважав себе загартованим і навіть час від часу пірнав в ополонку. Не через бажання підтримати якісь народні традиції чи захоплення моржуванням. Навпаки, вважав позбавленим здорового глузду купання голим у крижаній воді лише тому, що є певний ритуал на Водохреща.
Особливо бісило, коли політики, худі й товсті, трусять жирком перед телекамерами, демонструючи на публіку свій гарт і відданість церковним звичаям. Ще нічого, коли по телевізору покажуть якусь артистку чи співачку в купальнику. Бажано – максимально відкритому, аби потім було, про що поговорити з хлопцями за пивом. А загалом же Коновал був далекий від ритуалів, особливо – публічних.
Для нього зануритися в холодну воду означало показати кураж після лазні.
Приятель, Саня Жданов, мав можливість будь-коли резервувати для колег невеличкий оздоровчий комплекс у Гостомелі. Будь-який беркутівець при бажанні може нагнути хоч власника сауни, хоч ресторану, хоч нічного клубу. Дуже продуктивно пресувати власника борделю, бо ця діяльність сто відсотків незаконна. Проте Жданов пишався тим, що той