Картину «з найвищого дозволу Його Імператорської Величності» ретельно готувала фірма «О. Ханжонков і Ко» за допомогою істориків та військових консультантів, які використовували свідчення очевидців і учасників боїв. Добиралися сотні мундирів і предметів вояцької амуніції, замовлялася піротехніка для видовищних ефектів. Адміралів Нахімова та Корнілова, хірурга Пирогова, матроса Кішку, сестру милосердя Дашу Севастопольську грали кращі актори ханжонковської кінотрупи, причому творці фільму прагнули відтворити портретну схожість з реальними особами.
Настанова на історичну правду була в усьому. Особливо вдалися у фільмі масові батальні сцени – евакуація міста, проводи новобранців, облога Малахового кургану, де вперше застосували зйомку двома апаратами, навіть зміну ракурсів і панорамування. Масштабність зображення, вдала стилізація під військову хроніку, спогади ветеранів у фіналі фільму – «Оборону Севастополя» цілком справедливо визнають віхою в історії кіно. Тут уперше освоєно естетику військового фільму, і вперше глядачі обурювалися через кіноляпи – зброя й уніформа часто не відповідали добі. Режисерами цієї першої російської кіноепопеї стали славнозвісний Вася, чи ж то Василь Михайлович Гончаров, і сам продюсер – Олександр Олексійович Ханжонков.
Не відставали від столичних студій і українці. У вересні тисяча дев’ятсот одинадцятого порадувала кіноманів київська газета «Засів»: «Відома кінематографічна фірма братів Пате хоче випустити картину «Напад татар на Запорізьку Січ». Щоб ця картина мала справжній вигляд, фірма хоче влаштувати показовий бій на березі Дніпра, на місці, де була Січ. З цією метою агенти фірми дослідили Дніпро між Олександрівськом та Катеринославом і спинилися на Лоцманській Кам’янці, як на найбільш слушній позиції. На березі Дніпра нашвидкуруч будується курінь, хати тощо. Майже половина жителів села запрошені для участі «в бою». Для всіх, хто візьме участь «в бою», фірма пошила відповідні костюми. Бій має відбутися 14 вересня».
Зрештою картину, що назвали «Запорізька Січ», знімали дві катеринославські кінокомпанії – «Южнорусское синематографическое акционерное общество Сахненко, Щетинин и Ко» та «Южнорусское ателье “Родина”». Зйомки розвернулись не менш масштабні, ніж в «Обороні Севастополя» – виробники залучили близько чотирьохсот людей з кіньми, гарматами та човнами-чайками. Консультував творчу групу сам Дмитро Яворницький, що надав акторам справжню зброю та одяг запорожців.
Синопсис фільму є: «Тихе українське село. Мирно трудяться люди. Раптом нападають татари, підпалюють хати, вбивають усіх, хто намагається боронитись, грабуюсь, спустошують село. Ватажок розбійників – турецький паша – прив’язав до тину коня й побіг до хати, де сховалися дівчата. Парубок стрибнув з сараю, відв’язав коня, скочив на нього та помчав на Січ – сповістити про татарський напад. За парубком кинулися навздогін татари. Неймовірна погоня,