– Колю! Ти починаєш підглядати з-за дерева ось за цією графинею! – Гардін тицяв пальцем у дівчину, що понуро стояла неподалік у якійсь подобі весільної сукні, в яку її вбрали костюмери, вважаючи, що саме так вдягалися французькі дворянки. – Ти зрозумів мене?
– Зрозумів!
– І цієї миті ти видобуваєш револьвер! І всім стає страшно! Страшно стає! Це всім зрозуміло? – обернувся режисер до акторів.
– Так, зрозуміло! – дружно загомоніла масовка.
– Тоді – остання репетиція, і почали!
Як зняли цей епізод, з якого саме дубля, залишилося незрозумілим – саме цієї миті посланець з кінофабрики, як Меркурій, звалився на голову Гардіну.
– Як! – заволав той. – Зривати нас з майданчиків для наради! Немислимо! Я протестую! Я відмовляюся!
Загалом, поводився, як режисер, якого запросили на нараду. Ну, це ми вже бачили…
Повернемося тепер на кінофабрику, де готується худрада. На ній, як ви, шановний читачу, розумієте, можна буде побачити багатьох дійових осіб нашого роману. З неї, як це часто буває в детективному кіно, все й починається.
Розділ сьомий
Хто засідає на нарадах, або «Імені Борі Сєверного, Івана Буніна і Яшки Кошелька»
Людей у формі за довгим директорським столом у кабінеті, який служив одночасно також переглядовою кімнатою для фільмів, було лише двоє: новопризначений начальник Особливого відділу при кінофабриці Левін і головний бухгалтер Ліфшиц. Левіну все було в новинку: грозу бандитського світу, співробітника карного розшуку лише нещодавно перекинули на «боротьбу зі злочинністю і контрреволюцією в мистецтві». Тому поки що він частіше мовчав, слухав з благодушним інтересом і придивлявся. Придивлялися до нього також у творчому колективі – кожен режисер уже склав про нього свою думку, а директор Нечеса поглядав на Левіна скоса і через раз. Хто знає, чого від цього ЧК, або, як його зараз називають, ГПУ, очікувати?
Тим паче, що ЧК, або Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби із контрреволюцією і саботажем, а якщо по-народному, то «надзвичайка», проникала у всі сфери життя і підозрювала всіх і вся.
Эх, яблочко,
Куда ты котишься,
В Губчека попадешь —
Не воротишься!
Так співали гармоністи та балалаєчники молодецької махновщини у шинках і на полустанках, у «малинах» і на пересилках, вшановуючи грізний каральний орган.
У ті роки було чого боятися. Незабутня комісія, створена сімнадцятого року і названа Володимиром Ульяновим-Леніним «каральною зброєю проти численних змов, численних замахів на Радянську владу з боку людей, які були набагато сильніші від нас», за кілька років перетворилася на потужну безжальну організацію. Справжнє, без підробок, знаряддя терору й вимотування кишок та останніх нервів із громадян.
Більшовики Фелікс Дзержинський, Яків Петерс, Йосип Уншліхт і Абрам Біленький, утворивши колегію, що відала