Перша думка – кидати все й тікати. Але зупинив учинок Магди Богданович.
Після такого накивати п’ятами Кошовий вважав ганьбою, принишк і зачаївся, поволі витрачаючи заощадження, бо роботи для нього, адвоката, вже не було. А незабаром зі Львова стали зникати й продукти. Тим, хто не працював у тимчасовій адміністрації, стало зовсім непереливки. Й польські чиновники, які були в більшості, потроху повернулися до обов’язків, вирішивши хоч не дружити, та й не конфліктувати. Іншим, у тому числі українцям, стало важко.
Щойно почалися арешти, суди та відправки в табори, Клим приготувався. Навіть здивувався, що за ним прийшли не в перші дні, а під кінець жовтня. Єдине – встиг винести та заховати трохи золотих коштовностей, залишених після Басі, та свій револьвер. Спалити українські просвітницькі книги думав, потім відмахнувся. Він сам, без речових доказів, надто помітна постать.
З поліцією прийшов пойнятим Гнат Бульбаш, мстиво посміхнувся, хоч Кошовий не міг пригадати, коли і чим скривдив двірника, – тицьнув грубим пальцем, заявив:
– Мазепинець. Давно казав, писав сигнали панам офіцерам.
– Побачимо, – лінькувато, з виразом страшенної нудьги протягнув низенький кирпатий ротмістр, молодий, хоч зріст робив його ще молодшим, а вуса не додавали солідності.
Під кашкетом його голова була ідеально круглою і гладенькою, мов гусяче яйце. За інших обставин новий знайомий виглядав би кумедно. Офіцер не напускав на себе суворого вигляду. Потрібної строгості додавало відчуття влади.
– Ротмістр Жаров, – назвався, кинувши руку до козирка. – Кошовий Климентій – ви?
Він говорив російською, Клим відповів так само:
– Климентій Назарович. Чим можу служити?
– Мені? – перепитав Жаров. – Не знаю, там розберуться.
– Де – там?
– Отам, – Жаров махнув у бік вікна. – Мусимо провести у вас обшук.
– ¶Я – адвокат, знаю закони. В тому числі – чинне право Російської імперії.
– То знайте. Ми на законних підставах.
Ротмістр простягнув Климові папірець із печаткою. Кошовий