Щойно шеф умостився за свій стіл, ад’юнкт навіть вийшов на сходи і гукнув черговому, аби той приготував дві філіжанки кави, після цього повернувся до кабінету і, притулившись плечем до шафи з документами, спробував розпитати Вістовича, як йому велося весь цей час. Втім комісар лише віджартувався без будь-якого запалу про німецьких жінок і шнапс, жодним словом не згадавши, ясна річ, про свої не вельми приємні пригоди в Данциґу. Змовчавши про те, як потрапив до рук Geheimpolizei, він лише зауважив, що має особливе доручення від столичної поліції і, найпевніше, саме цим і буде займатися в найближчий час.
Самковський більше не допитувався і, промовивши щось про те, як йому радісно бачити знову шефа, повернувся до своєї роботи. Вістович же розгорнув папку з матеріалами про віденські вбивства, яку отримав від Штальмана. Йому все ще невтямки було, як він може допомогти австрійській поліції, але в своєму становищі мусив зробити все, що від нього залежить. Хоча й розумів, що Штальман здатен примусити зробити більше. Сам шеф-інспектор розмістився в «Hotelu Krakowskim» і дав Вістовичу не більше двох-трьох днів на роботу в Лемберзі. Після цього їм слід було б вирушити до Відня. Щодня звідти він мав отримувати телеграми про перебіг розслідування, і перша прийшла сьогодні вранці. У Відні поки що без характерних убивств, нікого не затримано.
Усі три злочини, як зрозумів Вістович з рапортів віденських поліцейських, фотографій та інших матеріалів, що їх отримав від Штальмана, справді скоєні за одним сценарієм. Жертву зґвалтовано, а потім жорстоко вбито ножем. Мертвих знаходили просто посеред вулиці, ніби вбивця хизувався своєю диявольською майстерністю. «Можна тільки уявити, який страх охопив там усіх, хто читає газети», – подумалось комісару.
Штальман розшукав його аж у Данциґу тільки тому, що Вістовичу одного разу вдалося схопити серійного вбивцю. Але ж, чорт забирай, не всі маніяки однакові…
– Скажіть, Самковський, – комісар, нарешті, відірвався від папки, – чи зберігаються ще тут, у Дирекції, матеріали справи того убивці німфоманок?
– Доктора Аркадіуша Тофіля? – перепитав ад’юнкт.
– Саме так, – відповів Вістович, – того психіатра, що сам виявився психом…
Підлеглий кивнув і, поправивши окуляри, підійшов до шафи. Відімкнувши замка, Самковський довго копирсався в її нутрощах, поки врешті не дістав звідти чималу підшивку справи доктора Тофіля. Здмухнувши порохи, ад’юнкт поклав документи перед шефом. Щойно Вістович перегорнув першу сторінку, як спогади миттю ожили, мовби це було вчора, і вони з Самковським перезирнулися. Той, видно, також пам’ятав, як у вересні 1902 року місто сколихнула новина про вбивство доньки соляного магната, Кшиштофа Вольфовича, Алоїзи в готелі «Три Корони». Як з’ясувалось, дівчина була тільки першою жертвою. Невдовзі сталася ціла серія таких убивств. За іронією долі, убивцею виявився найбільший