– То мисливець за нагородами, – похмуро пояснив Ґіселер. – Раніше начебто жовнірською долею перебивався, тоді – мандрівною торгівлею, врешті взявся за вбивства людей за нагороду. Сучий син, яких мало.
– Говорять, – досить безтурботно сказав Кейлі, – що коли б усіх, кого Бонгарт засік, на одному жальнику схотіли поховати, той жальник на половину морга[13] мав би бути.
Містле насипала білого пороху в заглибину поміж великим і вказівним пальцем, різко вдихнула.
– Бонгарт ганзу Великого Лотара розбив, – сказала. – Засік його й брата, того, що Мухоморцем звали.
– Кажуть: ударом у спину, – кинув Кейлі.
– Також Вальдеса забив, – додав Ґіселер. – А як Вальдес загинув, то розпалася і його ганза. Одна з кращих була. Порядне, круте гуляйполе. Чьоткі чуваки. Думав я свого часу до них пристати. До того, як ми знюхалися.
– Усе правда, – сказав Готспорн. – Такої ганзи, як ганза Вальдеса, не було другої – і не буде. Пісні про те співають, як вирвалися вони з облави під Сардою. Ото голови буйні, ото вмілість кавалерська! Мало хто з ними зрівнятися міг.
Щури раптом замовкли і втупили в нього очі, блискучі й злі.
– Ми, – через хвилинку тиші вицідив Кейлі, – вшістьох колись крізь ескадрон нільфгардської кінноти продерлися!
– Ми Кейлі у ніссірів відбили! – гарикнув Ассе.
– З нами, – засичав Реф, – також не кожен зрівнятися може!
– Так і є, Готспорне, – випхнув груди Ґіселер. – Щури не гірші від жодного іншого гуляйполя, не гірші й від Вальдесової ганзи. Умілість кавалерська, кажеш? То я тобі дещо про вмілість панянок розповім. Іскра, Містле й Філька, втрьох, як тут сидять, білим днем проїхалися серединою містечка Друїг, а, довідавшись, що Варнхагени у трактирі стоять, прочвалували крізь той трактир! Наскрізь! З головного входу в’їхали, з подвір’я виїхали. А Варнхагени так і лишилися з роззявленими ротами, над побитими кубками й пивом порозливаним. Може, скажеш, що то невеличка вправність?
– Не скаже, – випередила відповідь Містле, усміхаючись злостиво. – Не скаже, бо знає, ким є Щури. І гільдія його те також знає. Майстер Альмавера скінчив татуювати. Цірі подякувала з гордою пичкою, вдяглася і присіла до компанії. Пирхнула, відчувши на собі дивний, оцінювальний – і немовби насмішкуватий – погляд Готспорна. Глипнула на нього злим оком, демонстративно притулилася до плеча Містле. Вже встигла зрозуміти з практики, що такі демонстрації приголомшують і добряче охолоджують панів, як у їхніх головах з’являються амори. У випадку Готспорна діяла вона дещо на виріст, бо псевдокупець з тої точки зору не був занадто нав’язливим.
Готспорн був для Цірі загадкою. Бачила вона його раніше один-єдиний раз, решту розповіла їй Містле. Готспорн і Ґіселер, пояснила, знаються і кумаються здавна, мають умовні сигнали, гасла й місця зустрічей. Під час тих зустрічей Готспорн дає інформацію – і тоді вони їдуть на вказаний тракт і нападають на вказаного купця, конвой чи караван. Інколи вбивають вказану особу. І завжди є умовний