З церкви молоді поїхали додому, де їх зустріли батьки Олени зі святим образом. Пані Шовгеніва була в білій сукні. Обличчя її було втомлене і виглядало старшим її віку. Зате професор Шовгенів мав вигляд дуже свіжий і молодий. Сьогодні виходила заміж найулюбленіша з його трьох дітей, його Леночка. В родині так і рахувалось: Леночка – «татова дочка».
Запам’яталося присутнім на весіллі, як після традиційного застілля повиносили столи, звільнили залу, і молода з молодим танцювали козачка. «Олена Теліга виявила свій хист до танцю, – писала Галина Лащенко. – Її танець, особливо її козачок, це не було лише добре технічне виконання певних фігур і па. Вона вся, кожним фібром своєї істоти, віддавалась ритму танцю. Її танець – це було Саме життя, сама радість, самий сміх! Чи ж не мусить бути якраз таким наш козачок?!»
Кожний крок – сліпуча блискавиця,
А душа – польовий буйний вітер.
Розгоряються уста і лиця
Неспокійним пурпуровим квітом.
Не впіймаєш! Я – вогонь, я вихор.
Михайло Теліга не був би й бандуристом (а ним він був від Бога!), якби не ходив разом із своєю бандурою. Куди б не йшов, розповідали знайомі, а бандура вірна у нього за плечем. І на своє весілля він теж з бандурою прийшов. Весільчани просили молодого потішити їх грою та співом, молодий тішив, і тоді здавалось, що не тільки Михайло співає, а й сама бандура граючи, теж співає:
Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через ту бандуру
Бандуристом став.
А все через очі
Коли б я їх мав.
За ті карі очі
Душу б я віддав.
Оленочко, серце,
Пожалій мене.
Візьми моє серце,
Дай мені своє…
І тієї ж миті злетів над весіллям голос молодої – альт її чарівний:
В саду гуляла, квіти збирала,
Кого любила – причарувала.
Причарувала серце і душу,
Тепер до тебе ходити мушу.
Ходити буду, любити буду…
Весілля гуляло і співало, співало й гуляло. І ще довго над притихлими в надвечір’я Подебрадами лунало завзято, як весільчани розходилися з весілля:
Ой летіла горлиця через сад,
Через сад, гей!
Розпустила пір’ячко на весь сад,
Гей,