Добре, що далі не дивились.
Ліки та ікру провозити, як виявилося, не можна.
Все! Летимо!
Після «проводів» їсти не хотілося. Але принесли таке смачне (я перший раз їла в літаку), що все з’їла і вина трохи випила.
Мій сусіда звисока копирсався в їжі.
– Хіба це зелений горошок? Ось побачите, після Шеннону буде друга їжа, так ось там горошок дійсно буде зеленим, а не сіро-болотного кольору, як цей…
Незабаром і був Шеннон, аеропорт в Ірландії. Більше двох годин вільного часу. Багато крамниць.
Наші стюардеси скуповували парфуми – тут набагато дешевше, ніж у нас, але теж дорого.
Летимо далі!
Так, сусіда був правий.
Коли подали їжу, горошок таки був зелений!
Дивлюся у вікно. Під нами океан. На всі боки вода – велично, але трохи страшнувато. Та ось і берег – це Канада.
Нарешті під нами Нью-Йорк.
Літак все нижче, нижче…
Всі завмерли.
Ось чутно, як випустили шассі…
Все!
Сіли!
Тишу розірвали оплески!
3
Я знала, що ніхто мене не зустрічатиме, тому сідаю в таксі, даю адресу і через півгодини я «вдома».
Мої друзі на роботі. Є Тася – їх дочка.
Ой, яка вона стала велика. Я її бачила років п’ять тому – зараз доросла дівка!
Нарешті всі вдома!
Красуня Іра, розумник Семен!
Друзі мої, як я за вами скучила!
Розмовляли до ночі. Коли вже все переказали, Сеня повів мене до полиць, де стояло безліч пляшок і банок від пива, які він випив.
– Зараз я п’ю тільки «Henneken».
– А водку «Smirnoff», – почувся голос Іри.
Семен та Іра закінчили Київський інститут фізкультури. Обоє – фехтувальники. Семен – майстер спорту, тренер. Всі чемпіони України – то його учні. Але єврею в Україні – мало поваги.
І ось вони всією сім’єю: Семен, Іра, їх дочка, сестра Семена з чоловіком та сином, його батько, як тільки трапилась можливість, знялися і виїхали у США.
Спочатку сиділи на «Велфері» (це поміч емігрантам), а потім Семен почав тренувати дітей і дорослих. Зараз його розривають на частки, тому що учні, яких він тренував, вже зайняли перші місця на всіляких змаганнях. А дорослі платять по 50 доларів, щоб попасти до нього на один час тренувань.
Іра тренує маленьких дітлахів, теж доволі вдало.
Тася ще в школі, розмовляє тільки по-англійські і зовсім не хоче говорити по-російськи (про українську вже й промовчу!).
Іра вмовила мене трошки посидіти вдома, відійти від зміни часу, а вже потім шукати роботу.
Жила в них десь трохи більше тижня. За цей час наробила їм декількі сотень пельменів, за якими вони скучили, а в Америці їх не продають.
Семен кожен день «до пельменів» приводить нову горілку. Каже – для мене, та Іра, яка не любить, коли він п’є, кривиться.
– Ага, для тебе! То тільки балачки. Він знає, що я сваритись буду, то він так каже. То він для