Після тебе. Джоджо Мойєс. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Джоджо Мойєс
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия: До зустрічі з тобою
Жанр произведения: Современные любовные романы
Год издания: 2015
isbn: 978-617-12-2603-6,978-617-12-2600-5,978-617-12-2262-5
Скачать книгу
хто… Хто твоя сім’я? Тобто хто твоя мати?

      – Цигарки у вас є? – Вона ходила кімнатою, торкалась моїх речей, щось брала, а потім клала назад. Коли я похитала головою, вона відповіла: – Мою матір звуть Таня. Таня Міллер. Вона одружена з моїм вітчимом – його звати Френсіс Тупий Виродок Готон.

      – Гарне ім’я.

      Вона поставила склянку й витягла пачку цигарок із куртки. Дістала цигарку та підпалила. Я збиралась сказати, що в моїй квартирі не треба курити, але була настільки вражена, що просто відчинила вікно.

      Я не могла відвести від неї очей – може, я побачу хоч якісь риси Вілла в ній? Ось воно – її очі: блакитні, з відтінком карамелі. Те, як вона трохи нахиляє підборіддя, коли збирається щось сказати. Незмигний погляд її очей. А може, я бачу те, що хочу бачити?

      Вона дивилась у вікно, на вулицю внизу.

      – Лілі, перш ніж ми продовжимо, я маю…

      – Я знаю, що він помер. – Вона різко вдихнула та випустила дим усередину кімнати. – Ну, тобто я саме так про нього й дізналася. По телевізору була документалка про евтаназію – і прозвучало його ім’я. Мама збісилася без жодної причини та побігла у ванну. Виродок пішов до неї – а я, звичайно, підслуховувала. Вона була абсолютно шокована – бо навіть не знала, що він став інвалідом. Я все чула. Ну тобто я знала, що Виродок не мій справжній батько – але раніше мама завжди тільки казала, що мій батько був козлом, який не хотів про мене чути.

      – Вілл не був козлом.

      Вона смикнула плечима.

      – Ну а за її словами, був. У будь-якому разі, я намагалася щось спитати, але вона вічно все вивертала й казала, що я маю знати тільки одне: Виродок Френсіс є мені кращим батьком, ніж Вілл Трейнор міг будь-коли стати, і що мені краще припинити розпитування.

      Я ковтнула води. Ніколи ще мені не хотілося вина так сильно.

      – І що ти зробила?

      Вона ще раз затяглася димом.

      – Поґуґлила, що ж іще. І знайшла вас.

      Мені треба було залишитися на самоті та обдумати все це. Я була надто приголомшена новинами. Незрозуміло, що думати про цю гостру дівчину, яка ходила в мене по кімнаті та кресала навколо себе іскри.

      – Так що, він зовсім нічого про мене не казав?

      Я дивилася на її взуття: сильно потерті балетки, що, вочевидь, дуже багато блукали вулицями Лондона. Раптом виникло відчуття, наче мене хтось наживлює на гачок.

      – Скільки тобі років, Лілі?

      – Шістнадцять. Я хоч трохи на нього схожа? Я бачила в інтернеті фото, але, може, у вас є ще? – Вона оглянула кімнату. – Усі фотографії в коробках?

      Вона зиркнула на картонні коробки в кутку. Цікаво, вона що, просто зараз їх відкриє та почне роздивлятися? Тоді вона точно знайде Віллів светр. Я запанікувала.

      – Ем… Добре, Лілі. Це все… цього всього забагато, щоб усвідомити. Якщо ти та, ким себе називаєш, то нам із тобою… нам із тобою треба багато про що поговорити. Але вже майже одинадцята, і, я думаю, не треба починати цієї розмови зараз. Де ти живеш?

      – Сент-Джонс-Вуд.[16]

      – Добре. Ем… Твої батьки, мабуть, непокояться, де ти. Може, я дам тобі свій номер, і ми…

      – Я не можу поїхати


<p>16</p>

Один із найдорожчих і найпрестижніших районів Лондона.