Він сказав мені, що працюватиме в підвалі, де розташовано невеликий тренажерний зал, і залишив мене на самоті в бібліотеці.
Дві чи три години я провів, знайомлячись із комп’ютером і програмним забезпеченням, та протягом цього часу Вайдер не повернувся. Коли я нарешті вийшов з бібліотеки, то виявив його на кухні – він робив бутерброди. Ми поїли разом, говорячи про політику. На моє здивування, він був дуже консервативний у своїх думках і вважав «лібералів» такими самими небезпечними, як комуняк. Він думав, що Рейґан упорався якнайкраще, вимахуючи кулаком в обличчя Москви, тоді як його попередник, Джиммі Картер, лише цілував росіянам дупи. Ми курили у вітальні, а на кухні саме бурчала кавоварка, коли він запитав мене:
– Ви з Лорою просто приятелі?
Його запитання застало мене зненацька, і мені було незручно сформулювати відповідь. Я ледь не буркнув, що наші з Лорою стосунки – не його справа. Але я знав, що Лора дуже цінувала їхню дружбу, тому намагався залишатися незворушним.
– Просто приятелі, – збрехав я. – Так трапилося, що вона переїхала в той самий будинок, як і я, і ми потоваришували, хоча спільного в нас небагато.
– У тебе є дівчина?
– Так вийшло, що наразі я самотній.
– Що ж тоді? Вона красива, розумна і приваблива в усіх планах. Лора говорила мені, ви проводите багато часу разом.
– Я не знаю, що й сказати: або почуття є, або його немає.
Вайдер приніс горнята кави і простягнув мені одне, потім закурив і серйозно подивився на мене.
– Вона щось розповідала про мене?
Я відчував, що розмова стає напруженою.
– Вона ставиться до вас із великою повагою і щаслива бути поруч. Наскільки я розумію, ви обоє працюєте над спеціальним проектом, що докорінно змінить те, як ми сприймаємо людський розум, – щось пов’язане з пам’яттю. Це все.
– Вона розповідала тобі якісь подробиці, про що саме той проект? – швидко запитав він.
– Ні. На жаль, я спеціалізуюся в зовсім іншій галузі, і Лора відмовилася від спроб посвятити мене в таємниці психології, – сказав я, намагаючись здаватися розслабленим. – Ідея копирсатися в людському мозку не заводить мене. Без образ.
– Але ти ж хочеш стати письменником, так? – сказав він роздратовано. – Як ти збираєшся розвивати свої персонажі, якщо не знаєш про те, як люди думають?
– Це все одно, що стверджувати: ви повинні бути геологом, щоб змогти насолоджуватися скелелазінням, – сказав я. – Джо, я думаю, ви мене не так зрозуміли. – Він наполягав, щоб я називав його на ім’я, хоча мені було незручно робити це. – Іноді я просто сиджу в кафе й спостерігаю за людьми, вивчаю їхні жести та вирази. Іноді намагаюся уявити, що приховано за жестами й виразами. Але це те, що вони хочуть показати, свідомо чи ні, і…
Він не дав мені закінчити речення.
– Гадаєш,