Книга дзеркал. Юджин Овідіу Кіровіц

з публікацією оповідань, про що він, імовірно, дізнався від Лори, однак не розпитував про це детальніше, хоча я б з радістю розповів. Почався сильний снігопад, і я подумав, що мені було б краще піти, позаяк дороги можуть перекрити, проте не наважився йому відмовити.

      – Запросимо Лору приєднатися? – запропонував він. – Ну ж бо, я наполягаю. Якби я знав, що ти ще тут, я би й сам запросив її. Сьогодні ми працювали разом.

      Поки він шукав у холодильнику стейки, я пішов у вітальню і зателефонував додому. Лора відповіла майже одразу. Я сказав, що Вайдер запросив нас обох на вечерю.

      – Він сам запропонував зателефонувати мені? – пробурчала Лора. – Де він зараз?

      – На кухні. А що?

      – Річарде, я недобре почуваюся. Погана погода, і я б радила тобі якомога швидше йти додому.

      Я не наполягав. Сказав їй, що повернуся, як тільки зможу, і поклав слухавку.

      Коли я повернувся до покою, Вайдер здивовано на мене подивився. Він зняв піджак, на ньому був білий фартух із червоною вишивкою на грудях: «Я не знаю, що роблю». Здавалося, він схуд, і кола під очима стали темнішими, ніж раніше. Освітлене різким неоновим кухонним світлом, його обличчя здавалося старшим на десять років, а впевнена манера поведінки того вечора, коли ми зустрілися, здавалося, поступилася місцем майже зацькованому вигляду.

      – Ну, що вона сказала?

      – Вона сказала, що їй не хочеться виходити в таку погоду. І…

      Він зупинив мене жестом.

      – Могла б придумати кращу відмовку.

      Вайдер узяв один зі стейків і кинув його назад у холодильник, голосно грюкнувши дверима.

      – Жінки можуть сказати, що хворі, не вдаючись у подробиці, хіба не так? Це одна з основних переваг у житті. Спустися-но в погріб і візьми пляшку червоного вина, будь ласка. У нас сумна, самотня парубоча вечеря. Жоден із нас не футбольний фанат, але ми можемо подивитися гру, пиво, відригати, робити все, що повинні робити задоволені чоловіки.

      Коли я повернувся з погреба з вином, у великій сковороді вже шкварчали стейки, а Вайдер готував картопляне пюре швидкого приготування. Одне з вікон було відчинене, і вітер задував всередину великі сніжинки, які миттєво танули на теплому повітрі. Я відкрив пляшку вина і, слухаючись його, налив вино в пузату карафку.