– Боже збав. Я не вмію.
– То біжи за тими, хто вміє.
Кася спантеличено глянула на господиню.
– Пані, я вбратися мушу. Мені ж надвір йти. Он який вітер свище. Ще перестуджуся там.
Анна сердито зиркнула на покоївку, яка ніяк не могла втрапити рукою у рукав сукні, а потрапивши, заходилася шукати десь під ліжком чоботи, тоді облишила їх, так і не взувши, та почала закутуватися в теплу хустку.
– О Боже ж мій милий, Касю, і чого ж ти, дівчино, гуздраєшся?[16] Слухай мене уважно: я Зоню сама покличу, і води сама принесу. Зараз ліпше вдягайся і бігом мені по лікаря. Одна нога тут, друга там. Не треба повторити ще раз? Зрозуміла?
– Та зрозуміла я, пані, – Кася ображено насупилася. – Що там розуміти. Бігме, пані, так до мене балакаєте, ніби я дитина мала. Це Юльця, яку пані спочатку на моє місце брати хтіли, така оферма,[17] і така…
– Слухай, Касю, – Анна рішуче обірвала покоївку на півслові, – я тебе зараз слухати не маю ані настрою, ані часу. Вдягайся швидко і бігом марш робити те, що я сказала. Все. Не зробиш у тій хвилі, то підеш шукати собі іншої господині. Намагаючись зберігати самовладання, Анна, шкутильгаючи, вийшла з кімнати. Від хвилювання нею починало трусити, проте виказувати слабкість перед прислугою вона не могла, а тому не лише розправила плечі, але й кожен свій рух намагалася контролювати. Ще бракувало остаточно втратити авторитет серед челяді. І без того її тепер не надто бояться. Зі смертю Адама якось непомітно порозпускались усі. Ось нехай тільки дитя народиться, і в домі знову будуть такі ж порядки, як при Адамі. Вона про це потурбується.
Анна важко оперлася на стіну плечима, ледь торкнулася рукою живота і скривила губи у гіркій посмішці. Якщо, звичайно, з тією дитиною не станеться чогось несподіваного, бо тоді байдуже, як поводиметься прислуга і що відбуватиметься довкола. Не відчувала ані натяку на перейми. А якщо перейми взагалі не розпочнуться?
Анна вже вкотре прислухалася до себе, вловила слабкий порух дитини в животі й примусила себе відступити від стіни. Чого вона взагалі панікує? Дитя живе і незабаром народиться. Нерозумно думати про погане, коли нічого жахливого не сталося. Недобрими думками можна прикликати біду на свою голову. Всі ж знають, що завжди стається саме те, чого найдужче боїшся. То ж чи варто боятися? Що б сказав на таке Адам? Це ж його дитина зараз у ній, його рід, його продовження, а вона подумки перекреслює все це у собі. Ні, так не можна. Треба вірити у хороше, не думати про трагічне і народити здорову дитину. Інакше навіщо Бог подарував їй саме таке складне кохання і таку важку долю? Чому дозволив виносити цю дитину? Чому зараз уберіг від найгіршого? Кровотечі ж нема, вона жива і дитя у ній теж живе. Рухається, як завжди. Та й всередині нічого не болить. Отже, вона таки в Божій опіці. Нічого не трапляється просто так. Знала це достеменно.
Анна обережно поклала руку на живіт, завмерла і подумки звернулася з молитвою до неба. Вже давно нічого так палко не просила, як того, щоб зараз їхнє з Адамом дитя щасливо і легко прийшло в цей світ.
Помолившись,