– Набір самогубці, – коментує Піт. – Напевне, вона про таке в Інтернеті вичитала. Там багато сайтів, де розповідається, як це робити, докладно і з картинками. Коли ми прийшли, вода у ванній була прохолодна, але сідала вона, напевне, в теплу.
– Це, з ідеї, мало полегшити їй страждання, – додає Іззі, і хоча вона й не каже «уу…», але її обличчя на мить гидливо напружується, коли вона прогортає до наступного знімку: Дженіс Еллертон зблизька. Пакет запітнів від останнього видиху, але Ходжес помічає: жінка заплющила очі. Вона також відійшла мирно.
– У балоні був гелій, – каже Піт. – Його можна придбати у великих дисконтних крамницях. Узагалі він призначений, щоб кульки надувати на дні народження малим бешкетникам, але цілком годиться й для того, щоб себе вбити, – якщо надягнути пакет на голову. Спочатку запаморочення, потім дезорієнтація – і тоді вже пакет не знімеш, навіть якщо раптом передумаєш. Далі – непритомність, а потім смерть.
– Прогорніть до попереднього, – каже Холлі. – Де всю ванну видно.
– А, – коментує Піт. – Доктор Ватсон, здається, щось помітив.
Іззі гортає назад. Ходжес нахиляється нижче, мружиться: зблизька він бачить уже не так гарно, як колись. І помічає те, що побачила Холлі.
Поряд із сірим шнуром, увімкненим в одну з розеток, лежить маркер. Хтось – напевне, Еллертон, адже її дочка вже своє відписала, – намалював на тумбочці єдину літеру – Z.
– Що скажете про це? – питає Піт. Ходжес замислюється.
– Це її передсмертна записка, – урешті говорить він. – Z – остання літера в абетці. Коли б вона знала грецьку, тут була б омега.
– Оце і я думаю, – каже Іззі. – Коли подумати, навіть красиво.
– Z – це знак Зорро, – нагадує Холлі. – Мексиканського вершника в масці. Фільмів про Зорро було безліч, в одному був Ентоні Хопкінс у ролі Дона Дієго, але кіно не найкраще.
– Це може бути пов’язано зі справою? – питає Іззі. На обличчі в неї написана ввічлива цікавість, але в голосі помітна шпилька.
– Ще телесеріал був… – продовжує Холлі. Вона, немов загіпнотизована, вдивляється у фото. – У Діснея знімали, ще за чорно-білого часу. Місіс Еллертон могла бачити його в дитинстві.
– Ви хочете сказати, що вона шукала прихисту в дитячих спогадах, готуючись накласти на себе руки? – У голосі Піта Ходжес відчуває сумнів. – Певне, може бути.
– Скоріше повна фігня, – закочує очі Іззі. Холлі не звертає на це уваги.
– Можна зазирнути в ванну? Я там нічого не торкатимусь, навіть в оцьому. – Вона підіймає маленькі руки в рукавичках.
– Почувайся як вдома, – не замислюючись, відказує Іззі.
Іншими словами, подумки перекладає Ходжес, відчепися й дай дорослим поговорити. Ставлення Іззі до Холлі його не дуже турбує, та й тій воно як з гуски вода – то, мабуть, немає чого й перейматися. Та й