Тепер вона іде до палати 217, а над головою в неї пливе спокійна музика з колонок. На ній запасна форма – рожева, яку Скапеллі тримає в шафі і не дуже любить. Вона дивиться на всі боки, чи ніхто її не помітив, вдає, що роздивляється графік стану Брейді на дверях (раптом хтось її бачить), – а потім прослизає в палату. Брейді сидить у кріслі біля вікна, де й завжди. Він вбраний в одну зі своїх чотирьох смугастих сорочок і джинси. Волосся в нього зачесане, а щоки гладенькі, мов у немовляти. Значок на кишені свідчить: «Мене поголила медсестра Барбара!»
«Живе, як той Дональд Трамп! – думає Рут Скапеллі. – Убив вісім людей, скалічив хто зна скількох, хотів знищити тисячі дівчат-підлітків на рок-концерті, а тут сидить паном, і йому спеціальний персонал їсти носить, обпирають його, голять. Йому масаж роблять тричі на тиждень! На водні процедури чотири рази на тиждень водять, у гарячій ванні воно сидить!»
Та де там – як Дональд Трамп! Де ж пак. Скоріше як той шейх на Близькому Сході, де нафти багато.
А якщо вона скаже Бабіно, що він їй середній палець показав?
«Та ні, – скаже він, – не може такого бути, сестро Скапеллі. То ви бачили всього-на-всього неусвідомлений судомний рух. Він досі ще не здатний до мисленого процесу, який міг би привести до такого жесту. Та коли й міг би, чи став би він вам показувати такий жест?»
– Бо я тобі не подобаюся, – каже вона, нахиляючись уперед; її руки впираються в прикриті рожевим халатом коліна. – Правда ж, містере Хартсфілде? То ми квити – я тебе теж терпіти не можу.
Він на неї не дивиться, не подає жодної ознаки, що чує її слова. Просто дивиться у вікно на парковку через дорогу. Але ж насправді він її чує, вона абсолютно певна, і його небажання це визнати лютить її ще сильніше. Коли вона говорить – її мають слухати!
– Чи маю я повірити, що ти відірвав мені ґудзики на формі за допомогою якогось впливу на відстані?
Мовчання.
– Я краще знаю. Я ту форму й збиралася замінити. Там халат тіснуватий. Ти можеш задурити голову комусь більш легковірному, але не обманюй мене, містере Хартсфілде. Ти тільки й можеш, що тут сидіти. І вробляти ліжко, щойно отримуєш таку можливість.
Мовчання.
Вона озирається на двері, перевіряючи, чи зачинено, тоді прибирає з коліна руку і простягає до нього.
– Із тих людей, яких ти поранив, дехто страждає досі. Це тебе радує? Правда ж, тобі приємно? А оце тобі як сподобається? Ану ж бо, перевіримо!
Спочатку вона торкається його соска крізь сорочку, а тоді хапає двома пальцями. Нігті в неї обстрижені коротко, але, коли треба, ними можна колупнути. Вона викручує йому сосок спочатку в один бік, потім у другий.
– Оце