Сьогодні я знаю, що екстремальна поведінка, яку не стримують, – це атомна бомба. Ти досягаєш своєї мети, але якою ціною?
Ви повинні мати всі чотири характеристики для досягнення надзвичайного, здорового успіху.
Ви не тільки повинні працювати тяжче і довше, ніж очікували від себе; ви також повинні любити й віддавати більше, ніж очікуєте.
Розумієте, прикра правда полягає в тому, що ніхто насправді не знає, що спрацьовує, коли справа стосується досягнення величі. Навіть «експерти» не можуть дійти згоди.
Усі ми (і генеральний директор, і мама, і студент коледжу) б’ємося над ідеєю успіху.
Усі ми шукаємо відповіді. Готовий побитись об заклад, ви теж.
Ви читаєте книжки. Відвідуєте конференції та слухаєте фахівців.
Ви дотримуєтесь програм із семи кроків.
Ви переглядаєте відомі блоги провідних гуру.
Ви ходите на вебінари, щоб отримати нові поради та дізнатися нові прийоми.
Ви приєднуєтесь до груп, щоб зрозуміти, що роблять ці люди.
Ви наймаєте тренера, щоб він допоміг вам досягти ваших цілей.
Ви засновуєте групу «відмінників» на «LinkedIn» [3].
Ви тяжко працюєте.
А в кінці дня відчуваєте, що ані на крок не наблизилися до успіху.
Чогось не вистачає.
Можливо, ви потребуєте того, чого не вистачало й мені. Можливо, ви повинні бути більш СМІЛИВИМ.
Саме завдяки СМІЛИВОСТІ звичайні люди можуть стати надзвичайними.
Саме завдяки СМІЛИВОСТІ можна досягти неймовірного успіху.
Екстремальна поведінка
Друга світова війна. Загін солдатів американської піхотної дивізії бився за кожен дюйм тропічного острова в південній частині Тихого океану. День за днем вони боролися, втрачаючи людей і потроху просуваючись уперед. Оскільки операція потребувала багато часу, їхні запаси почали закінчуватись, а деякі з солдатів ще й захворіли. Виснажливі симптоми діареї та блювота самі по собі небезпечні для життя людини, але ворожі снайпери й заміновані поля були ще більш небезпечними.
Щовечора кілька хоробрих солдатів пливли назад до лінкора, що стояв на якорі в двох милях від берега, щоб мати більше боєприпасів та їжі. Багато з них так і не поверталися.
У цих сумних, негостинних джунглях пліч-о-пліч зі своїм товаришами воював Джордж. Коли інші хворіли на дизентерію, він підіймав бойовий дух своєю дотепністю і харизмою. І на якийсь час усе, здавалося, ставало кращим. Ворогів відтісняли, ніхто не помирав.
Але потім Джорджеві стало погано. Він захворів. Дуже сильно. Лежачи в канаві, яку називали окопом, він був настільки хворий, що ледве міг рухатися. Поруч проносились ракети і чулися мінометні вибухи. Коли вибух станеться зовсім близько – було лише питанням часу. Джордж думав про те, скільки йому залишилося жити.
А