Днів за два прийшла Ядвіга, жінки обнялися й довго мовчки плакали.
– Я буду вам і далі допомагати, Естер. Не за плату, ні… Можете на мене зі Збишеком розраховувати, – твердо пообіцяла Ядвіга.
– Спасибі, Ядвіго, – стримано подякувала розчулена Естер. – Якщо маєте як, допоможіть дістати дров, Давид і Аарон підуть з вами.
Чоловіки принесли додому по лантухові дров – ще одна крихта надії на краще з’явилася в душі Естер. Надія – єдине, що могло зігріти в цей гнітючий час очікування відповіді на запитання, яке кожен ставив сам собі: «Чи виживу? Чи виживуть мої діти?» І навряд чи хтось був готовий почути правдиву відповідь Бога на це запитання. Краще не знати… Краще сподіватись…
Останній сімейний Шаббат був для родини невеселим і дуже скромним; на околицях Львова вже чулася стрілянина. Люди по-різному очікували приходу німецького війська: хто з цікавістю глядача в театрі, хто з острахом і тривогою, а хто з відкритою усмішкою й надією на краще, ніж за Совітів, життя. За той короткий відтинок двадцятого століття Львів відносно спокійно ставився до численних владних перепорядкувань: австро-угорська влада дбала про будівництво доріг, добротних будівель, дотримання законності, а під час Першої світової – про евакуацію не те що міського, а й навіть сільського люду подалі від лінії фронту; польська влада теж була на високому щаблі державності й намагалася продовжувати традиції попередників, проте вже при ній українці відчули сильне утискання своїх мовних і освітніх прав: українських шкіл майже не було, навчання у вишах велося виключно польською мовою. З уст в уста переповідали галичани історію про першого медика-українця, якому вдалося закінчити медичний університет… Навіть з тієї радості у Львові сталася демонстрація, бо то була така дивина, яка не вдавалася до того нікому. Тільки-но який українець вступав із великими муками – бо говорити треба було лише по-польськи, а знати – більше, ніж студент-поляк, – як його намагалися з презирством виштовхнути: не місце холопу й бидлу серед докторів; минав рік, два, від сили три і – прощавай, альма-матер, і ви, численні телята й корови, продані та заплачені за навчання стражденною сім’єю невдахи-спудея… І розповідав той перший щасливчик своїм дітям і онукам повчальну історію свого лікарського навчання, яку варто було би знати всім медикам, як клятву Гіппократа, – ще й з огляду на те, як фест